7 листопада: це цікаво знати

7 Листопада 2014 14:08
fonstola.ru

fonstola.ru

«Ходімте в сад. Я покажу вам сад, Де на колінах яблуні спить вітер. А згорблений чумацький небоспад Освітлює пахучі очі квітів. Я покажу вам сливи на сучках, Що настромились, падаючи мовчки. Затисла груша в жовтих кулачках Смачного сонця лагідні жовточки.»
Микола Вінграновський

За церковним календарем 7 листопада вшановують мучеників Маркіяна та Мартирія. Мученика Анастасія та праведницю Тавіфу.

Іменинники 7 листопада: Мар’ян, Маркіян, Анастасій.

7 листопада народилися:

1857 — Дмитро Багалій, український історик, громадський діяч, доклав значних зусиль до організації та удосконалення системи вищої освіти в Україні. Член-засновник Української Академії Наук, з 1919 року голова Історично-філологічного відділу УАН.

1884 — Михайло Птуха, визначний український статистик і демограф, організатор науки, засновник Інституту демографії АН УРСР.

1888 — Нестор Махно, ватажок анархістського руху, керівник повстанських загонів в період Громадянської війни 1917—1923. Неперевершений тактик ведення партизанської війни, розробив новий вид військової техніки – тачанку.

1936 — Микола Вінграновський, український письменник, режисер, сценарист, актор. Автор збірок поезій «На срібнім березі», «Київ», «Любове, не прощавай!», збірок віршів та повістей для дітей.

Події 7 листопада:

1708 — український гетьман Іван Мазепа з частиною свого війська з’єднався з військами шведського короля Карла XII біля села Горки (28 жовтня за юліанським календарем)

1909 — у Львові створено Український студентський союз.

1917 — Центральна рада прийняла 3-й Універсал, де проголосила створення Української Народної Республіки.

1919 — в Ізяславі УНР і Польська Республіка підписали протокол про встановлення демаркаційної лінії між українськими і польськими військами.

1928 — у Харкові офіційно відкрито Держпром, один з перших українських хмарочосів.

1941 — німецька авіація потопила теплохід «Вірменія» поблизу Севастополя. Загинуло понад 5 тис. чоловік.

Чи знаєте ви, що:

Про Миколу Вінграновського

У 1955 році Олександр Довженко, уже відомий режисер, формував власний клас у Москві в Інституті кінематографії. Подивився і на стрункого красеня, степовика Вінграновського.

«Він весело розглядав мене, — не раз згадував поет у зрілі роки. — Помітив мідну дротину, якою я зшив підметки з передами на балетках. Я почервонів. Довженко запитав, що я читав на екзаменах. Я читав «Гонту в Умані» — трагічний розділ з поеми «Гайдамаки» Шевченка. Прочитав його і Довженкові. Він встав і зміненим, беззаперечним, владним голосом сказав, що забирає мене з собою у Москву».

«Коли Довженкова дружина Юлія Солнцева взялася за постановку його «Повісті полум’яних літ», я відчув, що головний герой твору Іван Орлюк – це я – писав у спогадах письменник. — Сорок п’ять акторів пробувалися на роль. Я – серед трьох останніх. Мені пощастило – художня рада «Мосфільму» затвердила мене, нікому тоді не відомого студента третього курсу». Після виходу фільму, його придбали понад 130 країн світу».

Вінграновський отримав призи у Лондоні, Лос–Анджелесі, а на Міжнародному кінофестивалі в Каннах актор був відзначений золотою медаллю за кращу чоловічу роль. З цієї медалі (а це золото найвищої проби) актор поставив своїй матері зуби, а потім відбулася розмова з представниками КДБ, які вимагали повернути її у державну власність.

У Москві всі кіоски і навіть паркани були обклеєні портретами Вінграновського, а він після закінчення кіноакадемії йшов влаштовуватися на роботу до Київської кіностудії помічником режисера третьої категорії. Світ належало ще завойовувати.