globallab.org
Ситуація в нашій сфері охорони здоров’я, здається, викликає більшу стурбованість у Євросоюзі, ніж в Україні. Про це, зокрема, свідчить засідання комітету Асоціації ЄС — Україна, яке недавно відбулося в Києві, пише у своїй статті «Паралельна медицина» Ольга Скрипник для «Дзеркала тижня».
Зокрема, DT.UA аналізує звіт представників Єврокомісії «Оцінка розвитку потенціалу, організації управління у сфері охорони здоров’я, епіднагляду, готовності реагування у сфері інфекційних захворювань», який налічує майже 150 сторінок тексту, таблиць і графіків.
У цьому документі міжнародні експерти виявили «паралельні служби охорони здоров’я та охорони громадського здоров’я» і проаналізували їх діяльність.
Як зазначено у звіті, декілька міністерств і відомств мають свої власні структури охорони здоров’я та служби громадського здоров’я для своїх працівників і їхніх родин.
Понад 40% витрат держбюджету у сфері охорони здоров’я витрачається саме на «паралельні» системи та заклади охорони здоров’я. Їм також виділяють понад 11% загальних витрат на охорону громадського здоров’я. Отже, МОЗ відповідає приблизно за половину всіх ресурсів, які виділяються на охорону здоров’я з державного бюджету.
Інфекційні захворювання, які діагностують у межах цих паралельних систем, не реєструються на національному рівні, контакти між цими відомствами та МОЗ можливі лише у надзвичайних ситуаціях.
Так, Міністерство оборони має свою систему з п’яти управлінь (Київ, Львів, Одеса, Харків, Севастополь), яка охоплює 300 тис.осіб. Близько двохсот фахівців керують санітарними/гігієнічними службами у всіх п’яти управліннях, а також службами з питань ВІЛ/СНІД у трьох управліннях. У межах цієї системи працює три мобільних шпиталі та дві мобільні санітарно-епідеміологічні бригади. Персонал цих бригад складається з лікаря-епідеміолога, мікробіолога, гігієніста та двох операторів. Ці дві мобільні санітарно-епідеміологічні бригади також мають лабораторії, які виконують завдання у сфері мікробіології та контролю за гігієною.
Прикордонна служба, підпорядкована Міністерству внутрішніх справ, має у своєму підпорядкуванні невелику службу (йдеться про відомчу СЕС. — О.С.) , яка охоплює 50 тис. осіб. Вона має три лікарні (Київ, Львів і Одеса), а також підрозділи на суходільних кордонах. На цих трьох об’єктах працює приблизно 45 осіб. Головний санітарний лікар системи є заступником голови Державної прикордонної служби України.
Служба охорони здоров’я Пенітенціарної служби, підпорядкованої Міністерству юстиції, охоплює понад 50 тис. ув’язнених. Голова санітарної служби відзначив, що кількість персоналу є значно нижчою від реальної потреби. Через дуже низькі зарплати дефіцит кадрів сягає майже 40% . Голова санітарної служби є головним санітарним лікарем Пенітенціарної служби України. Через брак державного фінансування система формує реєстр пацієнтів з туберкульозом за рахунок гранту від Глобального фонду. Схоже, що кількість послуг, коли йдеться про діагностику, профілактику (щеплення) та лікування інфекційних хвороб, тут є дуже обмеженою.
Департамент Адміністрації президента відповідальний за надання послуг з охорони здоров’я «особливій категорії громадян, які потребують захисту». Ця категорія налічує в Україні приблизно 35 тис. осіб. У них є лікарні, амбулаторні поліклініки, а також СЕС, де працює 77 фахівців. Основне місце діяльності — Київ”.
Решта населення — понад 42 млн дорослих і дітей, певно, проводитимуть санепідзаходи самотужки. Держава, певно, не в змозі утримувати ще одну «паралельну» систему. Недарма ж у Концепції громадського здоров’я всіляко підкреслюється, що стан здоров’я — це зона відповідальності кожного громадянина.
