Дещо з історії Нетішина: про церкву, школу та архівні записи.
В квітні минулого року Європейський парламент прийняв рішення відзначати 2018 рік як
рік Культурної спадщини в Європі. Офіційно він розпочався 7 грудня під гаслом: «Наша
спадщина: де минуле зустрічається з майбутнім». Україна також долучилася до
відзначення з метою звернути увагу на наявні на її території об’єкти культурної
спадщини.
На території Нетішина знаходиться два потенційні архітектурні об’єкти культурної
спадщини: Церква св.Параскеви та млин.
Довгий час церква у селі виконувала роль основного духовного та соціально-
просвітницького центру.
Про дату появи церкви у Нетішині ми дізнаємося із 5-томника М.Теодоровича «Историко-
статистическое описание церквей и приходов Волынской епархии». Зокрема, там
зазначено, що у 1870 році у Нетішині на кошти селян зведено дерев’яну на кам’яному
фундаменті церкву в ім’я Георгія Побіносця. На сьогодні найбільш повний опис церкви
ми знаходимо у посібнику Тараса Вихованця «Історія Нетішина». Далі посилаюсь на
нього.
До початку двадцятого століття храм не був самостійним, а так званим приписаним до
Вельбівненської Преображенської церкви. Це означало, що окремого церковного притчу,
тобто власного духовенства, у цей час нетішинська церква не мала, і її обслуговував притч
з Вельбівного. .
Певні зміни в житті нетішинської церкви почали відбуватися з початком двадцятого
століття. Вже 26 листопада 1903 року учителя сільської церковно-приходської школи
Миколу Степановича Марчаковського рукопокладено в стан диякона. 17 жовтня 1904
року його призначено псаломщиком у Вільбівнецький приход, де, принаймі, вже в 1906
році він згадується як псаломщик-диякон. У відомості про Нетішинську церкву від 1908
року зазначається, що «притч цієї церкви складається зі священика …та …псаломщика».
В повідомленні ж про нетішинський храм від 1910 р. мовиться, що при ньому мав бути
псаломщик-диякон і просфорниця з Вельбівного,а також окремий священик.
На жаль, ми не знаємо, який внутрішній вигляд мав нетішинський храм у той час. Відомо
лише, що в нім був один престол- в ім’я Святого Великомученика Георгія, та що
церковного начиння у храмі було достатньо. Землі церква не мала зовсім, проте володіла
якимось іншим майном, і на 1896 р. навіть був наявний його опис. Але з початком XX
століття ситуація дещо змінилася. У відомості про церкву від 1908 року вже мовиться, що
при храмі землі присадибної з городом та цвинтарем, тобто церковним подвір’ям було 2
дес. 1710 саж. Більше того, повідомляється, що у 1907 р. селянами збудовано новий,
покритий жестю, будинок для священика та клуню, проте, крім цього, жодних інших
будинків чи торговельних лавок або інших церковних будівель при церкві не було. З 1909
р. для священика, окрім наявних будинку та клуні, було зведено також хлів для худоби.
Нетішинський священик отримував плату 100 руб. річно. Крім того, він мав також певний
прибуток від присадибної землі, який у 1910 році оцінювався у 25 руб. На утримання
почту йшли вірогідніше «кружечні доходи», тобто пожертвування селян, які на 1910 рік
становили 80 руб.
На жаль, нам невідомого, коли храм було переосвячено із Георгія Побідоносця на церкву
Святої Параскеви. Є відомості, що він не дуже постраждав у роки другої світової війни..
Не випадково ми на початку зробили акцент на церкві як соціально-просвітницькому
осередку.
Через два роки після появи в Нетішині церкви в селі було відкрито школу, опіку над якою
8 лютого 1885 року взяло на себе державне церковне відомство, а відтак і називатися вона
стала церковно-приходською.
Школа була змішаною, хлопці й дівчата навчалися разом. Однокласною. Навчання в таких
однокласних закладах тривало три роки. Зі «Звіту про стан церковних шкіл Острозького
повіту Волинської губернії в навчально-виховному відношенні за1913-1914 навчальний
рік» дізнаємося, що в однокласних навчальних закладах студіювали: Закон Божий,
церковний спів, церковно-слов’янська мову, правопис та письмове викладення думок,
чистописання та арифметику. Крім того, з 1 січня 1914 р. в усіх церковно-приходських
школах повіту вводилося навчання дівчаток рукоділлю, а хлопчиків-військовій гімнастиці.
Для ефективного здійснення навчального процесу при школі існувала бібліотека. Станом
на 31 грудня 1901 року у ній було 19 посібників для вчителів, 896 підручників та
навчальних посібників і 85 книжок для позакласного читання, а в одному з документів від
1893-1894 н.р. повідомлялося, що учні користувалися ними безкоштовно.
У школах велись класні журнали, де відмічалась присутність на уроках, а також ставилися
оцінки. У загальному звіті за 1913-1914 н.р. говориться, що на різдвяні, пасхальні та літні
канікули дітям уперше видавались «відпускні квитки», де вміщувалися для відома батьків
оцінки успішності. У школах існував певний розпорядок дня. Перед уроками один із
старших учнів виголошував молитву, в кінці якої читався пом’яник про живих та
померлих. Уроки розпочиналися опів на дев’яту ранку, і першим, як правило. Був Закон
Божий. Кожне заняття продовжувалось не більше години, а перерви були по10 хв. Між 3-
м і 4-м уроком була велика перерва-1 год., а загалом уроків на день було 4-5. Приблизно о
15.00 год., після закінчення занять читалися вечірні молитви. В цьому ж документі
зазначається, що «особенно благотворное влияние в нравственном отношении в
искоринении хуліганства, оказали школы в селах: […], Нетишин», а серед учителів з-
поміж інших виділено й нетішинського Пилипа Денисюка.
Кількість учнів в школі в різні роки була різною. Так, у 1885 н.р. їх було: хл.14, дівч.4;
1893-1894 н.р.: хл.56, дівч.5; 1904 н.р. хл.34, дівч.16; 1910 н.р. хл.80.дівч.30. учителями в
різний час були: Конон Степанович Кошельчук (Кошельок), Филимон Авксентійович
Метельський, Микола Степанович Марчаковський, Нил Михайлович Савлучинський,
Федір Дем’янович Марченко, Костянтин Осташевський, Пилип Денисюк. Останнім
учителем цієї школи був Карпо Варфоломійович Вишковський. До революції за свою
роботу нетішинські вчителі отримували різну заробітну плату: 100 руб на рік (1892-1893),
120 руб. (1904), 130 (1901).
Утримання нетішинської школи оцінювалося у 141 руб. річно. Вона мала у своєму
розпорядженні належне їй приміщення. А також необхідні господарські будівлі, так звані
«холодне строения». На 1901 р. при цьому навчальному закладі була квартира для
вчителя, а також 1000 кв. саж. землі, хоча в повідомленні від 1989 р. говорилося, що землі
тоді ще при школі не було.
До всього сказаного потрібно додати, що в низці документів говориться про неприязне
ставлення місцевого населення до школи. Автор церковно-приходського літопису
Вельбівнецького приходу, до якого була приписана й церква с.Нетішина, відзначив, що
«прихожане очень враждебно относятся к школе-всегда отказываются посылать своих
детей в школу, дабы не платить денег, и тяготясь вовсе отказываются от платы денег по
приговору. 1885 года 5 февраля при передаче сих школ в духовное ведомство, выражаясь:
що як мій син і буде грамотний, то з нього пана не буде, а буде все такий же мужик-як я
грошей на школу не дам, то мені ніхто нічого не зробить і з мужика мене ніхто не скине»
Про ще одне функціональне навантаження церкви пише у своїй книзі «Частинка історії»
Т.Вихованець: «..протягом десятиліть обов’язки теперішніх працівників відділів
Державної реєстрації актів цивільного стану виконували священики. У своїх приходах
вони вели метричні книги, до яких уносилися відомості про вінчання, хрещення та смерть
парафіян. В Нетішинському храмі такі книги розпочато в 1908 році. ці важливі історико-
генеалогічні документи протягом довгого часу знаходились у Нетішинському міському
відділі ДРАЦС, звідки їх передано на зберігання до Державного архіву Хмельницької
області. Крім метричних книг, при сільському храмі з 1910 року велись і сповідні розписи,
та чи вони збереглися-невідомо».
У першому числі збірника наукових статей «Вісник Нетішинського краєзнавчого музею»
острозьким краєзнавцем О.Гладуненком надруковано декілька документів із «архівів»
нетішинської церкви.
Тож, як бачимо, церква у селі виконувала довгий час не лише функцію духовного центру,
а і освітнього, і соціального центру також.
Підготувала Оксана Кононюк, директор Нетішинського
міського краєзнавчого музею
