Фрагменти основи вежі замку
Райцентр Городок, що на Хмельниччині, колись славився своїми фортифікаційними спорудами. Укріплювалося поселення не від хорошого життя: містечко стояло майже в самому серці сумно відомого “Кучманського шляху”, яким кримці із завидною регулярністю приходили по здобич на Поділля і Галичину. Нині від тих споруд майже нічого не залишилося – “оборонки”, за непотрібністю, “помножили на нуль” ще в XIX столітті. Про колишнє нагадує тільки срібна кріпосна стіна, що прикрашає міський герб, ледь помітна лінія валів над Смотричем і топонім “Замкова гора”.
Фортифікації Городка складалися з, власне, міських стін і прилеглого до них замку. Це добре видно на мапі Боплана XVII століття. Замок, зауважимо, був досить потужний – в 1672 році військо гетьмана Дорошенка, наприклад, зуміло взяти Городок, але фортецю – не взяло.
На північно-західній околиці Городка є ще одне “замчисько”. У XVIII столітті тут поставили свій замок магнати Замойські, які раніше володіли містечком. Цю прямокутну споруду з напівбастіонами на кутах добре видно на старих картах. Сьогодні від неї нічого, окрім фрагмента валу (можливо – ескарпу), не зберіглося.Здавалося б, дві фортеці для одного не надто “центрового” містечка – вже багато. Але, як виявилося, в Городку була ще й третя твердиня, про існування якої історики не підозрювали.
Все почалося з того, що місцева бабуся, з посиланням на свого діда, розповіла автору старовинний переказ. Мовляв, колись давно на місці старовинного – XVIII-XIX століть – єврейського кладовища-кіркуту стояла велика фортеця. Замок цей був великим, а стіни його – міцними. Татарські загони зазвичай йшли від нього, впіймавши облизня. Але одного разу прийшло дуже багато ординців, і фортеця пала. Жінок і дітей татари традиційно викрали в рабство, а решту посікли. Згідно переказів, сто років на тому кривавому місці ніхто не селився, не сіяв хліб і не вів іншої господарської діяльності, поки євреї не викупили цю землю під цвинтар.
Автор і раніше розглядав територію цього некрополя як можливе місце локації городоцького замку. З позицій середньовічної фортифікації це найідеальніше місце для зведення фортеці. З півдня – дуже глибокий яр, з півночі – неприємна для штурмувальників балка, зі сходу – високий і крутий схил долини Смотрича. Річка, зауважимо – теж непогана природна перешкода. Рови і вали на території кладовища автор теж бачив, але помилково відносив їх до структури самого кіркуту. В першу чергу, бентежило, що на картах XVII-XVIII століть замок зображений трішки західніше, що підтверджувалося як розташованими там валами, так і топонімом “Замкова гора”. Тож кладовище було викреслене з потенційного “кріпосного” списку: все ж таки, третій замок на не найзначніше на Поділлі містечко – явний перебір.
Під час огляду території некрополя, в першу чергу, впадає в очі прямокутний насип з ровом, приблизно 35х25 метрів. Навіть якщо припустити, що це огорожа первинного ядра кладовища, одразу видно помилковість даної версії. Розміри вала і рову для огорожі занадто великі, а сам огороджений периметр, навпаки, занадто малий.
На певному віддаленні від північно-західного боку огородженої валом та ровом території добре проглядається ще один рів. Знову ж, поховання кінця XVIII століття можна знайти як по обидва його боки, так і на дні. По периметру кладовища також проглядаються досить потужні вали, вписані в структуру гори.
Спостереження автора повністю підтверджуються планом кладовища, складеним експедицією The Center for Jewish Art 2000 року. Остання більше цікавилася могилами, і рови з валами її не зацікавили.
Крім того, біля основи “цвинтаро-замкової” гори виявлені залишки ще одного валу, щоправда, велика його частина знищена сучасною забудовою.
З хронік відомо, що майже одразу після трагедії Городоцький замок відбудували. Швидше за все, йдеться про будівництво абсолютно нового укріплення на новому ж місці. Знищена фортеця була не кам’яною, а дерев’яно-земляною. Відповідно, на місці спалених стін залишилися стирчати вкопані в землю залишки обпалених дубових колод. Щоб розчистити територію під нове будівництво, всі ці “огризки” потрібно було викопати. За фінансовими і трудовими витратами тільки ця виснажлива процедура порівняна з будівництвом нової фортеці. В такому випадку, простіше і дешевше було будувати “з чистого аркуша” на іншому місці. Як наслідок, новий замок “посунули” метрів на 300 на схід.
Життя у краї почало оживати лише з початку XVIII століття. Тоді ж єврейська громада Городка і викупила територію старого замчиська під кладовище. Чому саме цю? Відповідь дуже проста: місце старої трагедії було вкрите ровами, валами і, можливо, “недогризками” спалених стін. Ця малопридатна для господарської діяльності земля коштувала копійки.
У 1653 р військо Богдана Хмельницького взяло Городок і захопило місцевий замок. Як згадується в хроніках, дерев’яно-земляне укріплення козаки спалили, а всіх захисників твердині вирізали “не пощадивши ні шляхтичів, ні посполитих”. Далі, як згадувалося вище, новий замок побудували трохи в стороні, а старе “замчисько” викупили євреї.
Крім того, колись археологи з Кам’янця-Подільського Стефанія Баженова і Олег Приходнюк в якості підйомного матеріалу виявили тут артефакти, що належать до періоду Київської Русі. На їхню думку, на місці некрополя раніше було давньоруське городище. Але тут потрібно мати на увазі, що до недавнього часу велика частина кладовища була покрита непрохідними чагарниками, що не давало можливості скласти цілісної картини.
Поки початок існування Городка відраховується від першої писемної згадки – 1456 року. Якщо виявиться, що пізніше укріплення – результат “еволюції” більш раннього давньоруського городища, то буде отримана не тільки відповідь, де ж перебував “зародок” Городка, а й істотно збільшиться вік цього містечка.
