Читати історію українського мистецтва, як, зрештою, й загалом українську історію – боляче майже фізично. Біографії українських митців початку минулого століття переважно завершуються 30-ми роками.
13 липня 1937 р. в київській тюрмі НКВС розстріляли талановитого художника Івана Падалку. Учня О.Сластіона та М.Бойчука. Професора живопису Київського художнього існтитуту. Теоретика образотворчого мистецтва.
Втім? хіба інтелект і талант мали бодай якесь значення для кривавих більшовицьких катів? Якщо й мали, то лише в сенсі знищення ще одного талановитого інтелектуала — УБН («українського буржуазного націоналіста»)…
Іван Іванович Падалка народився 15 листопада 1894 р. в селі Жорнокльови Золотоніського повіту. У родині Падалок, селян-хліборобів Івана Григоровича та Дарії Костянтинівни, було, крім Івана, ще семеро дітей: брат Кіндрат і шестеро сестер. Аби якось прогодуватися, всі тяжко працювали.
Батько був письменним і любив читати, особливо історичні книги, тож малий Іван навчився грамоти дуже рано. У церковно-парафіяльній школі вже знав, що стане художником, завзято малював і ліпив з глини. Затим вступив до миргородської художньо-промислової керамічної школи — про стипендію для талановитого хлопчини подбав місцевий дворянин.
На формування творчої особистості молодого художника великою мірою вплинув його вчитель Опанас Сластіон — живописець, графік, етнограф, мистецтвознавець. Протягом навчання – у 1909-13 рр. — Іванові твори не раз експонувалися на шкільних виставках, його ставили за приклад іншим учням. Проте зі школою довелося розпрощатися: Падалку виключили за організацію учнівських виступів проти свавілля адміністрації та деяких вчителів.
Вирушив до Полтави, влаштувався у Полтавському етнографічному музеї: виготовляв копії українських килимів для ткацької майстерні колекціонера і мецената Богдана Ханенка. Заробивши грошей, восени 1913 р. вступив до Київського художнього училища. Почав займатися графікою, взявся оформлювати дитячі книжки. По завершенні навчання, 1917 р., Іван Падалка вступив до Української академії мистецтв, у майстерню Михайла Бойчука. Навчався лише відмінно.
Займався оформленням колон до більшовицьких свят, клубів, агтіпоїздів та пароплавів. На замовлення Держвидаву України ілюстрував збірку казок та – разом із Тимофієм Бойчуком — дитячі книжечки. Створив прекрасні обкладинки для видань творів І. Нечуя-Левицького, І.Котляревського, І. Франка, В. Вражливого, Ю. Смолича, М. Йогансена, О. Досвітнього, О. Соколовського та інших поетів і прозаїків. Розписував стіни Луцьких військових казарм у Києві.
По закінченні Академії 1920 р. став викладати у Миргородському художньо-керамічному технікумі, згодом — у Межигірському.
1925-36 рр. викладав у Харківському художньо-промисловому та Київському художньому інститутах.
Роботи Івана Падалки з успіхом експонувалися на численних європейських і світових виставках: Кельн (1928 р.), Амстердам і Вінтертур (1929); Стокгольм, Данціґ, Осло, Венеція, Цюріх, Берлін, Відень, Лондон, Манчестер, Ліверпуль (1930 р.); Прага, Париж, знову швейцарські Берн, Женева і Цюрих (1931); Токіо, Флоренція, Цюрих (1932); Варшава і Копенгаген (1933)…
Майже всі роботи самобутнього художника Івана Падалки розкуповувалися. Про його творчість писали відомі мистецькі видання. Його ідентифікували саме як українського митця. І це почало дуже непокоїти радянських владців.
Згодом залякані дружина Марія та родичі намагатимуться взагалі не говорити про арешт і загибель Падалки. Проте ходили балачки, що художник постраждав, бо малював «бідних колгоспників», читав на людях Тараса Шевченка і носив вишиванку.
НКВС поширював чутки, що Падалка належав до терористичного угруповання, яке мало на меті відокремлення України від СРСР і побудову капіталізму. Насправді ж радянський «соцреалізм» не міг осягнути масштабів тодішнього українського мистецтва загалом і творчості «бойчукістів» — зокрема. Все, що не стриглося під тупий гребінець сталінських «мистецтвознавців», підлягало осудові й знищенню. Включно з авторами.
29 вересня 1936 р. художник Іван Падалка зник. Як виявилося, його викрала група НКВС. У тюрмі більшовицькі кати мордували митця, вимагаючи зізнатися в терористичній діяльності…
За новітніх часів було розсекречено чимало злочинів комуністичного режиму. Серед іншого «Меморіал» оприлюднив «Сталінські списки» — перелік військових і компартійних діячів, владців, митців, літераторів (лише виявлена частина становить 44,5 тисяч осіб), засуджених за особистою санкцією Сталіна та його поплічників із Політбюро ЦК ВКП(б), переважно до страти.
В цих списках є такий запис: «Падалка Иван Иванович. 26.06.37 Украинская ССР, г. Киев Кат.1. За Сталин, За Каганович, За Ворошилов». Формальних ознак «закононості» рішенням головних катів надавала, серед інших каральних органів, Військова Колегія Верховного Суду СРСР. Вона ж 13 липня 1937 р. і «засудила» І.І.Падалку, як «учасника націонал-фашистської терористичної організації, що ставила за мету відторгнення України від СССР та реставрацію капіталізму»,до розстрілу.
Того самого дня художника Івана Падалку убили в тюрмі НКВС. Разом із його вчителем, Михайлом Бойчуком, і товаришем — Василем Седляром.
У лютому 1958 р. та сама Військова колегія ВС СРСР визнала справу І.Падалки сфальшованою, жертву посмертно реабілітували. На той час чимало робіт художника були знищені.
1937 року розстріляні майже всі «бойчукісти» — митці школи М.Бойчука, чиї твори вирізнялися ненависною комуністам «національною формою» та «контрреволюційним традиціоналізмом».
Олена Бондаренко
Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна»
