«Я прожив довге і складне життя,
пережив часи смутні, бурхливі і страхітливі,
заглядав смерті у вічі.
Був свідком руйнувань і пробудження;
стрічався з безліччю людей,
дошукувався, захоплювався, помилявся і прозрівав,
жив серед людей і для людей…»
Петро Григоренко. Спогади
Петро Григоренко був першим радянським генералом, який підніс голос проти радянської системи. Відстоюючи права кримських татар, він став одним з героїв кримськотатарського народу. Вимагаючи звільнення академіка-правозахисника Андрія Сахарова і всіх політв’язнів, дотримання прав людей і націй, він став символом людської гідності та офіцерської честі.
Петро Григоренко був і одним з перших дисидентів, до кого в СРСР застосували каральну психіатрію. Інакше-бо годі було пояснити радянським людям, чому бойовий генерал, член компартії, орденоносець раптом перетворився на «антирадянщика»…
Петро Григорович Григоренко народився в с.Борисівці Бердянського повіту Таврійської губернії (нині Приморський район Запорізької області).
Закінчив Харківський технологічний інститут, Московську військово-технічну академію та Академію Генерального штабу. Служив на Далекому Сході, в 1942—1945р.р. командував дивізією. Брав участь у німецько-радянській війні, а по її закінченні викладав у Військової академії ім.М. Фрунзе в Москві.
1938р. Григоренко прийшов на прийом до тодішнього генпрокурора А.Вишинського, якому повідомив про зловживання енкаведистів у Запоріжжі. Декого зі складу органів НКВС було заарештовано. Згодом він згадуватиме: «Тільки через багато років я зрозумів, що справа кінчилася, на моє повне задоволення, лише завдяки тому, що моя заява за часом збіглося зі зміною верховної влади в НКВС. Це вже діяла берієвська мітла. І мела вона в першу чергу тих, хто «нечисто» працював, хто допустив розголошення внутрішніх таємниць НКВС…»
1961р. Петро Григорович Григоренко виступив із критикою сталінізму та політики М. Хрущова, яку він вважав завуальованим продовженням сталінської.
1963-го створив правозахисну організацію — Спілку боротьби за відродження ленінізму. Через рік за цю діяльність генерал-майор Григоренко був розжалуваний у рядові та позбавлений усіх державних нагород і пенсії. Впродовж 10 років його арештовували, переслідували, не давали можливості працювати. Сім років примусово «лікували» в психушці. Гебісти від медицини катували найпотужнішими психотропними речовинами. Однак генерал переміг і в цьому двобої, зберігши гострий розум і силу духу. Завдяки незалежній психіатричній експертизі, котру провів лікар і правозахисник Семен Глузман, влада змушена була звільнити П.Григоренка з лікарні-катівні.
У травні 1976р. П.Г.Григоренко став одним із засновників Московської Гельсінської групи за дотримання прав людини. Затим, спілкуючись із Миколою Руденком, він запропонував створити таку організацію в Україні: Петро Григорович був українцем не лише за походженням, а й за переконаннями, тож вважав, що українській групі слід і захищати права людини, і відстоювати права поневоленої української нації.
Активно і послідовно П.Григоренко домагався відновлення прав репресованого кримськотатарського народу. Як координатор Української та Московської гельсінських груп, організував рух за звільнення академіка А.Сахарова, засланого до Новгорода під нагляд КДБ.
У листопаді 1977р. П.Григоренка спровадили за кордон: спочатку нібито дали дозвіл на операцію в зарубіжній клініці, а потім позбавили громадянства і заборонили в’їзд до СРСР.
Петро Григорович Григоренко помер у США 21 лютого 1987р. Похований на українському цвинтарі в Саут-Баунд-Брук.
У Києві та Харкові на честь Петра Григоренка названі проспекти, у Львові – площа.
Підготувала Олена Бондаренко,
Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна»
