1926р. в Києві вийшло друком уніукальне видання – Число №33 Збірника історико-філологічного відділу УАН з працею академіка Володимира Перетца «Слово о полку Ігоревім. Пам’ятка феодальної України-Руси XII віку. Вступ. Текст. Коментар».
Видання містило реконструкцію «Слова о полку Ігоревім», високофаховий коментар та коротку наукову характеристику «Південно-руських лтописних оповідань про похід Ігорів».
У кінцевому слові до видання академік В.Перетц зазначав: «Цю книгу автор написав був по-московському, адже малося на думці друкувати її в Ленінграді. Та, дякувати Історично-Філологічному Відділові Української Академії Наук, знов-же й її Неодмінному Секретареві, пощастило видати цей твір у Київі. Річ зрозумілива, друкувати випадало його… не инакшою якою мовою, тільки українською…»
Володимир Миколайович Перетц, видатний український літературознавець, мовознавець, фольклорист, — народився в Петербурзі. Закінчив Петербурзький університет. По завершенні навчання як один із найздібніших студентів був залишений на посаді приват-доцента кафедри російської мови і словесності. 1902 р. захистив дисертацію на звання доктора російської словесності.
Володимир Перетц зацікавився дослідженням давньоукраїнського письменства та фольклору ще за студентських часів. У розвідці «До історії малоросійського літературного вірша» (1902р.) одним з перших дослідив «Шевченків вірш» — ритміку, мовні засоби римування у творчості Тараса Шевченка. 1903р. вийшла друком його розвідка «Очерки старинной малорусской поэзии». Тоді ж науковець остаточно визначився у своєму прагненні оселитися в Україні, працювати в архівах, вивчати рукописні памятки, стародруки.
1903 р. В.М.Перетца обрали професором Київського університету. На його лекції з історії літератури, давньоукраїнської мови збиралися студенти з усіх факультетів. 1907р. він заснував та очолив «Семінарій Руської Філології», й його учасники – студенти разом з улюбленим професором відвідують бібліотеки, архіви, музеї, виїздять до Вільно, Петербурга, Полтави, Житомира.У подальшій науковій діяльності багато важило, що молодий вчений належить до «семінаристів» В.Перетца.
Тоді ж В.Перетц очолює філологічну секцію Українського наукового товариства та редкацію «Записок» УНТ, є дійсним членом Наукового товариства ім.Т.Шевченка.
Володимир Перетц — один з авторів офіційного звернення до уряду «Об отмене стеснений малорусского слова» (1905р.), в якому містилася вимога щодо права на вільний розвиток українських мови та літератури, свободи друку українською мовою.
У 1914-19р.р. – академік Петербурзької академії наук. Голова Ленінградського товариства дослідників українських історії, письменства та мови.
1919р. В.М.Перетц повернувся до України. Брав активну участь у заснуванні Української Академії наук, створенні об’єднань українських науковців.
Автор понад 300 праць, серед них — «Нові дані до історії школярських братств на Вкраїні» (1923р.), «Ще раз дума про Олексія Поповича» (1926), «Дослідження і матеріали з історії старовинної української літератури»(1926), «Ще одна вірша про Гетьмана Мазепу» (1927), «До питання про літературні джерела давнього українського літопису» (1928, з присвятою М.Грушевському).
В.М.Перетц досліджував давньоукраїнську поетичну та полемічну літературу, український фольклор. Автор понад 300 праць з історії давньоукраїнської літератури, ровідок, присвячених українській народній пісні.
Вже згадувана праця вченого ««Слово о полку Ігоревім. Пам’ятка феодальної України-Руси XII віку»», що вийшла друком 1926р., стала одним з кращих досліджень «Слова…» у світовій науці.
Один із «батьків» українознавства, Володимир Перетц у своїй науковій діяльності дотримувався позиції щодо українськості пам’яток давнього Києва, й це, безумовно, суперечило радянським ідеологічним настановам. Крім того, Перетц був рішучим супротивником будь-якого втручання «партії й уряду» в наукові процеси. Відомо, що академік В.Перетц не раз застерігав М.Грушевського стосовно непотрібності звернень з питань діяльності Академії до більшовицьких партійних чи урядових структур. При цьому застосовував цілком недвозначну цитату з літопису: «Не наводити поганих на землю Руську».
Тож В.М.Перетц був для більшовицького режиму персоною не просто неприйнятною, але – ворожою. Академіка піддали лютому цькуванню, коли у 1930-і роки, під виглядом «боротьтби з українським націоналїзмом», набрало страхітливих обертів нищення всього українського. Перетц змушений був залишити головування в Комісії давнього українського письменства, переїхав до Ленінграда, припинив контакти з УАН.
Але своїх переконань видатний вчений не змінив, тож його «знайшли» і в Ленінграді. Після погромницьких публікацій у пресі, де академіка звинувачували в українському націоналізмі та на цьому підґрунті – перекручуванні сторії, його без суду заслали до Саратова. На викладацьку роботу професора було накладено неофіційну, проте залізну, заборону. Займався дослідженням рукописів у бібліотеці Саратовського університету.
Здоров’я В.М.Перетца, підірване втратою улюбленої справи та переслідуваннями, погіршувалося. 24 вересня 1935р. видатного вченого не стало.
Підготувала Олена Бондаренко, Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна»
