ngp-ua.info
Колишньому голові Хмельницького міськвиконкому та першому секретарю міськкому компартії Андрієві Георгійовичу Шоханову виповнилося сто років. Він почесний громадянин міста з 2009 року. У сотий день народження ювіляр відвідав сесію міської ради, на якій його нагородили Почесною відзнакою Хмельницької міськради І ступеня. Представники громади кілька разів вітали свого видатного попередника стоячи оплесками.
Між управлінням міським господарством і розвитком міста Андрій Шоханов встиг покерувати й облвиконкомом. Але саме при ньому обласний центр Проскурів став Хмельницьким, а містечко без доріг і водопроводу стало упорядкованим містом із потужною промисловою базою та пристойною інфраструктурою.
– Навіть не знаю, товариші, як це так швидко проминуло сто років, – звернувся він до депутатів. – Не зогледівся за своїми двома справами життя: по-перше – працювати багато, по-друге – працювати в гущі народу. Працюйте ж і ви разом з людьми, не відривайтеся від них. Не пошкодуєте.
Тільки відрядження хмельницького міського голови Сергія Мельника до столиці завадило зібратися у сесійній залі трьом міським головам. Тому слово про колегу-попередника сказав депутат міськради Іван Бухал, який був головою міськвиконкому наприкінці вісімдесятих-на початку дев’яностих років минулого століття. За його словами, Андрій Георгійович Шоханов, яку б посаду не обіймав, завжди був авторитетом для Хмельничан.
Уродженець Дніпропетровська, довоєнний інженер на «Дніпроспецсталі» в Запоріжжі, Андрій Шоханов був переконаний, що місто є містом лише тоді, коли у ньому працюють великі промислові підприємства. Саме таким бачив Андрій Шоханов і Хмельницький і до того докладав зусиль на посадах другого і першого секретаря Хмельницького міського комітету КПУ (1956-1962), секретаря Хмельницького обкому КПУ, голови промислового облвиконкому.
Особливо плідно працював першим секретарем міського комітету Компартії з 1965 по 1974 рік. Проводилося будівництво взуттєвої та швейної фабрик, аеропорту, молокозаводу і маслосирбази, автобусного парку й тролейбусного депо, заводів, які мали оборонне значення. Це сприяло зведенню навколо них житлово-комунальних масивів, об’єктів інфраструктури. «Тоді ми працювали в парі з головою міськвиконкому Костянтином Семеновичем Карловим, інженером-конструктором за освітою, – згадує Андрій Георгійович. – Він доволі ініціативна людина, і я ніколи не мав проблем із комунальним господарством – усе він помічав, прогнозував, ставив питання і розв’язував їх. Ми тільки узгоджували стратегію розвитку міста, турбуючись транспортним сполученням, житловим та соціально-побутовим будівництвом».
Та в першу чергу треба було притягти у місто велике промислове виробництво. Це зараз здається, що бурхливий розвиток військово-промислового комплексу тому сприяв – встигай тільки землі виділяти й капіталовкладення освоювати. Насправді плани й рознарядки на будівництво підприємств оборонки доводилося відстоювати у раднаргоспах. А територіальний раднаргосп, до якого входила Хмельниччина, мав центр у Вінниці – зрозуміло, чому на неї й розподілялося все у першу чергу. Але вдалося притягти у Хмельницький і «Катіон», і радіотехнічний завод («Новатор»), і «Термопластавтомат», і завод трансформаторних підстанцій.
Михайло Цимбалюк.
Фото Ігоря Западенка.
