За життя бійців з 32 блокпосту молилася вся Україна. Більше тижня в повному оточенні під шквалом куль, вибухами снарядів, – і ось вони вийшли. Засмучені і стомлені, та головне – живі.
Упродовж облоги вони героїчно тримали позиції й вийшли також героїчно: зі зброєю та українським прапором в руках.
Після короткого відпочинку один із героїв гвардієць на ім’я Анатолій – старший сержант з хмельницького батальйону Нацгвардії погодився розповісти про службу на 32 блокпосту.
– 6 жовтня ми прибули на місце несення служби, – пригадує Анатолій. – Бійці, яких ми замінили, розповіли в загальному про ситуацію, тож ми знали, що легко не буде.
32 блокпост поблизу Смілого на Луганщині являвся крайньою точкою: далі господарюють терористи. Як виявилося ця крайня точка мозолила очі ворогу, тому її систематично обстрілювали.
– На ранок 7 жовтня почав працювати снайпер, – пригадує гвардієць, – й так щодня: ми прокидалися під звуки пострілів, а близько 9 вечора останнім обстрілом ворог сповіщав нам про відбій до ранку наступного дня.
Увечері розпочинався мінометний обстріл. Спочатку бійці рахували, скільки мін випускає в їхню сторону ворог: спочатку 102, потім кількість коливалася від 70 до 150. Вони годинами лежали прижавшись до землі, ризикуючи підняти голови, відстрілювалися й завдавали нищівних ударів терористам. Та найзапекліший бій був 18 жовтня: закінчувалися боєприпаси, знесилені бійці годин сім відстрілювались, перегрівалася зброя, одні змінювали інших. Тієї доби бійці не зімкнули очей.
Аналізуючи ті події зараз вони впевнені, що завдяки своїй злагодженості тоді вижили, й навіть більше, – їм вдалося відтіснити ворога на незначну відстань.
Терористи покинули свої позиції залишивши нам чимало трофеїв, – продовжує старший сержант. – РПГ-22, -26, -18 купу набоїв, ящик гранат, постріли для гранатометів та багато іншої зброї, яка потім була використана проти них самих.
Окрім цього Анатолій виймає з кишені маленький буклет, – ще одну знахідку на позиціях терористів. Це буклет виданий Головним військово-медичним управлінням РФ, пам’ятка для військовослужбовця з інструкцією надання першої медичної допомоги.
Окрім постійних обстрілів та запеклих боїв терористи вели психологічну війну. Мало не щодня висували ультиматум: відійдіть, або помрете. Але воїни 32 блокпосту не здавалися. Недалеко за ними 31 блокпост, за ним – 29. Вони розуміли, у разі залишення своїх позицій вони наражають на небезпеку побратимів.
Анатолій розповів, як кілька разів до них пробивалося підкріплення, і як техніка була розбита ворогом.
– Було й таке: їде підкріплення, а сепаратисти його перехоплюють, пригадує гвардієць. – Водія відпускають, а продовольство, й усе, що нам віз забирають собі. Дивом прорвався до нас водій на “Уралі” з водою та боєприпасами, – це ще більше надихнуло нас тримати оборону.
Героїчний гвардієць пишається своїми побратимами: «Там пліч-о-пліч стояли офіцери, контрактники, мобілізовані й резервісти. Нас усіх об’єднала одна справа, й підтримуючи один одного ми виконали завдання».
27 жовтня бійці за наказом залишили блокпост, але запевняють: треба було б іще, опирались би ворогу й далі.
Гвардієць з медичною освітою з семирічним стажем військової служби Анатолій запевняє, що бойового духу вистачить, аби дати гідну відсіч загарбникам.
– Ми обов’язково переможемо! Адже перемагає не сила, перемагає дух, а його у нас хоч відбавляй!
Ірина Макарченко, фото бійців з 32 блокпосту
