dzvin.org
8 січня в Черкасах нагороджували лауреатів Усеукраїнської літературної премії ім. Василя Симоненка.
Симоненківська премія цьогоріч відзначає свій ювілей. Рівно 20 років тому, у січні 1995 року, були відзначені перші лауреати тоді ще обласної літерної премії “Берег надії” ім. Василя Симоненка. Цього року Симоненківська премія вийшла на всеукраїнський рівень. За сприяння обласної ради її фінансова складова зросла до 15 тис. грн.
Як повідомив голова конкурсної комісії із присудження премії Володимир Поліщук, цього року на здобуття претендувало багато талановитих митців. Зокрема, в номінації за кращу першу поетичну збірку було 7 лауреатів, в номінації за кращий художній трій претендувало 12 авторів. Ще 5 митців комісія до допустила до конкурсу.
Отже, в номінації “За кращу першу поетичну збірку” перемогу отримала автор збірки поезій “Привези мені сонце” Ольга Прохорчук (м. Київ), а в номінації “За кращий художній твір” за збірку поезій “Мовизна” та роман “Війна і ми” переміг Сергій Пантюк (м. Київ). Обидва переможці – уродженці Хмельницької області. Тому, як влучно висловився Поліщук, на врученні премії був бенефіс Хмельниччини.
“Мені лячно говорити про таких людей як Василь Симоненко. Завжди спокуса скотитися в пафос, вдатися до затертих високопарних слів про геніальність, внесок… За цим муром зі слів для мене завжди втрачається людина: жива, щира, справжня, – сказала Ольга Прохорчук. – Симоненко був справжньою людиною, яка вміла помилятися, страждати, любити, була неідеальною, але в своїй недосконалості була прекрасною”.
Сергій Пантюк зауважив, що поезію Симоненка відкрив ще дитиною, коли у рідному Кам’янці-Подільському відвідував літературну студію.
“Хтось приніс роздруковані листки (тоді Симоненко був під забороною) і після першого вірша, який я прочитав” “Світ який, мереживо казкове…”, зрозумів, що слова можуть литися, їх не треба складати, припасовувати. Симоненко перевернув мою уяву”, – зізнався Пантюк.
Переможці віддали данину пам’яті Василеві Симоненку, зачитавши його вірші.
