Католицький священик сам возить допомогу у АТО

13 Квітня 2015 20:01
ye.ua

ye.ua

Отець Олександр Оріховський із парафії св. Архангела Михаїла у Дунаївцях разом із парафіянами не лише постійно підтримує наших військових на сході молитвою та всім необхідним, але ще й допомагає біженцям виїхати зі Сходу.

Католики із дунаєвецької парафії св. Архангела Михаїла починаючи з квітня 2014 року плетуть маскувальні сітки, шиють спальні мішки, бушлати та тактичні розгрузки для солдатів, всією парафією збирають гроші на різне спорядження, передають продукти харчування та медикаменти. Все розпочалося із допомоги землякам-парафіянам, які пішли захищати кордони нашої Держави. Згодом при парафії було створено волонтерську групу «Допомога». Нині ж до волонтерів приєдналися не лише католики, але й люди з інших конфесій.

«Сім’я не повинна влазити у борги, аби спорядити військового»
«Взагалі наша волонтерська діяльність розпочалася ще з часів Майдану — ми возили у Київ теплий одяг, продукти, медикаменти… В квітні почали шити Білгород-Дністровському загону розвантажувальні жилети, — каже отець Олександр Оріховський. — Потім віряни зібрали близько 40 тисяч гривень, на які ми закупили ліки для дніпропетровських лікарень та безпосередньо для військових батальйонів. Паралельно допомагали зі спорядженням нашим землякам — купували каски, наколінники та бронежилети. Намагалися зменшити той тягар, який лягає на плечі родичів. Адже сім’я не повинна влазити у борги, аби спорядити військового. Він і так ризикує життям, захищаючи нас. 
У храмі весь час стоїть скринька для воїнів АТО, і як тільки у ній з’являються якісь кошти, ми, виходячи із нагальних потреб війська, намагаємося використовувати їх раціонально. Коли ж взяли під опіку Мукачівський підрозділ, у якому командиром наш парафіянин, то почали безпосередньо запитувати про потреби у хлопців. Наразі завезли машину для розвідників, яку купили благодійники». 
За словами отця Олександра, волонтери вже придбали та передали шість приладів нічного бачення, пошили безліч спальних мішків та бушлатів. Теплий одяг, медикаменти та продукти харчування вони навіть і не думають рахувати. Парафія вже порізала всіх свиней, яких вирощували у реабілітаційному центрі. Парафіянки переробили м’ясо на тушонки та інші м’ясні консерви. Тому машини постійно виїжджають із Дунаєвець, набиті під саму стелю. 
«Спальники шиють місцеві кравчині та швеї, причому роблять це безкоштовно у вільний від роботи час, — каже священик. — Дівчатка з ПТУ доповнили їх власноруч виготовленими маленькими подушечками, щоб військовим було комфортніше відпочивати. Наші люди дуже жертовні. Буває так, що вони самі отримують мінімальну зарплатню чи пенсію, але продовжують допомагати». 
«На Новий рік ми разом із молоддю організували триденну поїздку на Схід, аби влаштувати військовим Різдво. Підготували новорічну програму, святкове застілля зі справжньою кутею, колядували, ділилися оплатком, роздавали подарунки та листівки, зроблені руками діток, — розповідає отець Олександр. — До цього часу солдати телефонують малечі та дякують їм, дехто навіть потоваришував. 
Діти — це взагалі окрема історія, вони досить швидко адаптувалися до цієї страшної ситуації та ламають всі стереотипи. На День української армії, до прикладу, «малюки Донбасу» прийшли до наших військових — «проклятих бандерівців» — у вишиванках, розказували віршики та співали пісні українською. Солдати у свою чергу віддають їм цукерки та солодощі. Набагато більше негативу можна зустріти тут, де немає ніяких військових дій. А там багато свідомих серйозних людей, які захищають нашу Батьківщину».

«Переселенці часто стають жертвами інформаційної війни»
У наш час слово «переселенець» стало буденністю.. Наразі отець Олександр вивіз із АТО уже дві родини переселенців і дунаєвецькі католики прихистили їх у себе. «Ми не плануємо на цьому зупинятися, і я у своїх проповідях постійно запрошую людей приймати переселенців, — каже священик. — Адже в багатьох людей в селі є хатина, в якій ніхто не живе. Наші парафіяни відгукнулися одразу, швидко зібрали гроші й допомогли придбати все необхідне. І це правильно, адже християни повинні турбуватися про тих, хто у біді».
За словами Олександра Оріховського, сепаратисти не дивляться хто перед ними — волонтер чи цивільний, їм потрібні люди як живий щит. Тому слід розуміти через що довелося пройти цим людям. Вони не просто втратили свою домівку, вони бачили смерть. «Так, досить часто переселенці ненавидять усіх: і «денеерівців», і українських військових. Вони ніби «зомбовані» та стали жертвами війни інформаційної. Досить часто люди зі Сходу взагалі бояться виїжджати, бо їм казали, що на Заході їх ненавидять. Одну таку родину я особисто три дні вмовляв поїхати зі мною, але вони так і не наважилися залишити свій підвал. Більшість населення так звикли до пострілів та вибухів, що практично на них не реагують і продовжують займатися своїми справами. Так, до приладу, під час одного обстрілу я припав до землі, а бабуся спокійно залишилася біля мене стояти. «Це далеко стріляють, нас не зачепить», — сказала вона. Місцеві уже на слух уміють визначати не лише у якому напрямку тривають артобстріли, але й з якої зброї «гатять». 
За словами отця Олександра, серед нашого населення є певні стереотипи: деякі люди щиро переконані, що жителі зі Сходу безпосередньо винні у війні. Мовляв, вони ж кликали Путіна і тепер прийшла гірка розплата. «Є люди-раби і тут, і там, так само є герої, — каже він. — Але найчастіше страждають ті, хто взагалі нічого поганого не робив. Ми люди, і не маємо права забувати про тих, хто нині живе як у пеклі: без світла, без тепла, без їжі та води, під постійним страхом смерті. Якщо ми в змозі простягнути руку, то чому б цього не зробити».