«Я закінчив гуманітарно-педагогічний коледж у Барі Вінницької області, дев’ять років працював вчителем музики у сільських школах. У 2012 році поїхав на фестиваль історичної реконструкції «Стародавній Меджибіж» і виявив, що половини інструментів, які там звучали, навіть не міг назвати, хоча маю музичну освіту і цікавлюся інструментознавством, – розповідає Олег. – Купити собі волинку на вчительську зарплату, а вона коштувала тоді сім тисяч гривень, я не міг, тому вирішив виготовити своїми руками».
Далі були місяці пошуку інформації, спілкування з майстрами, які не дуже хочуть ділитися своїми секретами, складна і цікава робота. Перший інструмент, на виготовлення якого Олег витратив майже рік, – це сакпіпа, тобто шведська волинка (до речі, вона і досі зберігається в майстра, саме з нею він завітав у редакцію «Сімейної газети» – прим. авт.). Але на цьому труднощі не закінчилися. Тепер було потрібно правильно налаштувати інструмент, на якому ніколи не грав! Довелося передивитися багато відеоматеріалу, перечитати купу статей, причому, частину перекласти з інших мов. Але усі зусилля були недаремними.
«Коли через два роки зустрів на фестивалі людей, які теж виготовляють інструменти, а таких – одиниці, вони оцінили роботу, казали, що довше йшли до такого результату…» – каже Олег Мельник.
Майстер також цікавиться історією музичних інструментів, відкриває для себе щораз нову інформацію.
«Ми звикли, що на волинках грають шотландці у картатих спідницях. Але виявляється, що подібні інструменти є в багатьох народів, і у нас. Є навіть дві українські волинки: гуцульська дуда, яку виготовляють на Франківщині, і більш сучасна волинка, розроблена київським майстром Дмитром Демінчуком (її називають коза-дуда за зовнішнім виглядом – вона «одягнена» в козячу шкуру). Він же розробив і 10-отворову хроматичну сопілку, якою ми всі користуємося», – ділиться своїми знаннями подолянин.
Тепер Олег Мельник виготовляє не лише волинки, характерні для різних народів, а й інші інструменти. Серед них – академічна українська сопілка, народні сопілки (наприклад, гуцульська денцівка, ірландський вістл), білоруська дудка жалійка (її високо оцінили самі білоруси!), ріжки тощо.
Інструменти роботи Олега Мельника.
Також Олег займається ремонтом старих музичних інструментів та їх вдосконаленням. Так, до карпатської дуди (волинки) він вдосконалив звукоутворюючі елементи – пищики або трості.
«Традиційно пищики у дуди очеретяні, а вони дуже чутливі до зміни клімату, особливо до вологи. Тобто, можна купити інструмент у майстра Михайла Тафійчука (єдиний виготовляє гуцульські волинки) у Карпатах, привезти його до Києва, а вона не звучить, – пояснює Олег. – Я зробив до неї штучні трості нової конструкції. Вже двоє київських музикантів користуються ними і радіють, що вони не втрачають строю. Вважаю, що це мій вклад у поширення цих волинок по всій Україні».
Олег також мріє вдосконалити волинку Демінчука, а от створювати авторський інструмент не планує. «Їх і так багато, треба хоча би розібратися з тими, що є, і зберегти їх», – каже він.
Також чоловік має ідею створити колектив, який гратиме середньовічну музику з ухилом в українську етніку, і виступатиме на фестивалях історичної реконструкції. Але поки що такої можливості у нього немає, у селі не відшукаєш необхідної кількості музикантів.
«Мені подобається ідея вуличного виконавства. Якщо у Львові чи Києві воно розвинете, у нас рідко побачиш вуличних музикантів, тим паче, з волинкою, – каже Олег. – Я іноді дозволяю собі таку розкіш – виступаю у Кам’янці-Подільському, місті, в якому народився і мрію жити».
