У 1845 році останні власники Балина Садовські заснували у селі кінний завод. Тут вирощували славних жеребців, які з 1870-х років брали участь у різних скачках, в тому числі і за кордоном. За словами Степана Колісника, у місцевому музеї, про який згодом, навіть зберігався приз балинського жокея Павла Решетніка (який народився у 1871 році і прожив 101 рік), виграний ним у Парижі. Та його викрадено.
Залишки кінного заводу.
В радянські часи традиції тваринництва були продовжені. Кінний завод перетворився на держплемстайню, де вирощували племінних коней, а згодом – биків і корів. Та у 2000-х господарство занепало, до наших днів збереглися лише напівзакинуті обшарпані споруди.
Та є у Балині місце, яке вразить поціновувачів старожитностей та історії. Це народний краєзнавчий музей, який створений та функціонує завдяки невтомному Степану Коліснику, про якого йшлося раніше. Степану Трохимовичу 80 років, однак він досі працює у музеї, поповнює запаси старожитностей, упорядковує архівні записи й фотографії та навіть пише книжки про рідне село.
Директор музею Степан Колісник .
Чим же Балинський музей відрізняється від інших сільських музеїв? По-перше, вражає кількість експонатів. Їх не перелічити, від фотографій і документів царських часів до ткацького станка, який ще функціонує, від хусток, зв’язаних у часи окупації з німецьких мішків до великих іменних тарілок. Лише колекція ікон нараховує більше сотні образів!
У музеї зібрані дуже різні ікони, вони займають кілька стін.
Іменні тарілки. Колись такі дарували на День народження.
Фотографії та документи царських часів.
По-друге, вражає автентичність усіх цих речей та джерело їх надходження у музей. Степан Колісник зібрав їх у місцевих мешканців. Усі ці старожитності могли б загубитися, зруйнуватися, а так вони зібрані в одному місці, до кожної є записка, де вказано хто і коли передав річ у музей. Таким чином, балинський музей зберігає пам’ять не лише про речі, а й про людей.
Хустки, сплетені із мішків часів німецької окупації. На кожній зазначено, хто подарував річ у музей.
Крім того, збираючи старожитності ще з 70-х років, чоловік збирав спогади місцевих старожилів. Вони впорядковані у великих альбомах та маленьких брошурках, які видає подолянин. Степан Трохимович написав книжку про історію Балина, його церкви, освіту, медицину, про місцевих ветеранів війни і праці, остарбайтерів тощо.
У музеї є інформація про мешканців Балина, як сучасних, так і тих, хто народився у позаминулому столітті.
Музей розташований у старому-престарому глиняному будинку (збудований у ХІХ столітті, до 1963 року тут розміщувалася школа). Степан Трохимович розповідає, що завдяки цьому у приміщенні тримається постійна температура і немає цвілі. Однак зараз у ньому холодніше, ніж на вулиці.
Книжки про Балин.
Краєзнавець дуже радий відвідувачам, він може годинами розповідати про музей, село та його мешканців. Не знаю, чи є на Хмельниччині ще одне село, історія, пам’ять та люди якого так ретельно збережені.
Музей поділений на тематичні частини. В одній із кімнат відтворена світлиця.
Музей розташований в центрі села, неподалік від автобусної зупинки.
У селі є новий костел.
До речі, у 35 км від Балина розташовані Маліївці – село з панським маєтком, мальовничим парком, штучним гротом та водоспадом.
