kobu.kiev.ua
25 лютого – 145 років від дня народження Лесі Українки (Лариси Петрівни Косач-Квітки) видатної української письменниці, поетеси, перекладача, громадської діячки, пише ZIK.
Леся Українка, справжнє ім’я якої Лариса Косач-Квітка, народилася у Новограді-Волинському 25 лютого 1871 року. Її мати була відомою у той час письменницею Оленою Пчілкою, тому й сама дівчинка змалку була поглинена світом літератури та творчості.
Вже в 5 років вона почала самостійно писати п’єси, а в 8 – написала свій перший вірш. Лариса вивчила декілька іноземних мов. Але в 10 років у дівчинки почалися серйозні проблеми зі здоров’ям: у неї діагностували туберкульоз кісток. Із цієї причини довелося поставити хрест на музичній кар’єрі.
У 12 років Українка зайнялася перекладом книги «Вечори на хуторі біля Диканьки» Миколи Гоголя, її почали друкувати в українських літературних журналах. У 19-річному віці вона сама написала для молодших сестер «Стародавню історію східних народів». Перші вірші Лесі були опубліковані в 1893 році.
У 1911 році вийшла драма-феєрія «Лісова пісня», яка вважається одним з кращих творів Лесі Українки. Найбільш примітними темами у її творах були свобода, любов і природа. Письменниця створювала тонкі й ранимі образи з притаманною їй музикальністю слова.
На честь цієї дати Google випустив новий дудл (Doodle), в якому можна дізнатися сюжет драми-феєрії «Лісова пісня», що стала класикою української літератури. Дудл вийшов абсолютно чарівним. На ньому зображені персонажі драми «Лісова пісня», в якій реальний світ переплететься з світом магічної природи.
Глибину цього твору багато з нас зрозуміли через багато років після проходження шкільної програми, розгледівши красу і трагічність кохання молодого хлопця по імені Лукаш і лісової Мавки. У ньому заховано багато символів краси, мрії і неусвідомлених дій людини до природи, який сприймає її як належне.
Завдяки Лесі Українці ні одне покоління замислювалося про це, намагаючись осягнути сенс любові. Сама поетеса теж не один раз занурювалася в це прекрасне почуття, однак, як і для її героїв, фінал не завжди був щасливим.
Велика любов Лесі Українки – революціонер Сергій Мержинський був хворий на туберкульоз. Ця недуга, на жаль, не давала спокою Лесі, приносячи їй сильні муки. Страшна хвороба не дала їм бути разом, що назавжди залишило відбиток жалоби у серце письменниці. Через якийсь час Леся Українка вийшла заміж за музикознавця Климента Квітку, який теж був хворий туберкульозом.
Померла Леся Українка 1 серпня 1913 року у віці 42 років через вкрай поганий стан здоров’я.
- ДОКУМЕНТАЛЬНИЙ ФІЛЬМ ПРО ЛЕСЮ УКРАЇНКУ дивіться ТУТ
10 цікавих фактів про Лесю Українку: привиди, скарби та дерева
«Слово Волині» зібрало десять цікавих фактів про видатну волинянку. У цьому виданню допомогла завідувач Колодяжненського літературно-меморіального музею Лесі Українки Віра Комзюк.
1 Під час Другої світової війни садибу Косачів у Колодяжному зруйнували. «Білий» і «сірий» будиночки Колодяжненського літературно-меморіального музею Лесі Українки будували з нуля. Фактично у них ніколи не бувала письменниця. Останній власник будинку, де колись жила родина Косачів, брат Лесі Микола продав його дідові Бориса Клімчука, теперішнього губернатора Волині.
2 Як свідчить професор Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв Наталія Свириденко, на території України є три найбільші раритетні роялі: рояль Терещенків у Національному музеї історії України, рояль Рубінштейна в Одеському будинку вчених та рояль Лесі Українки у Колодяжному.
3 Першою меморіальною річчю, що потрапила до музею у Колодяжному, стала жіноча сорочка з домотканого полотна, передана 1949 року Варварою Дмитрук, подругою Лесі Українки. Востаннє меморіальний фонд музею поповнився 2007 року, коли на території садиби Косачів знайшли посуд, яким могла користуватись родина.
4 На сьогодні усі живі нащадки Лесі Українки живуть за межами України. Це Роберто Гааб (внучатий племінник, онук Лесиної сестри Оксани Косач-Шимановської), що живе у Швейцарії, та Ольга Лютон-Петрова зі США (внучата племінниця, онука Лесиної сестри Ізидори Косач-Борисової).
5 Єдиний родич Лесі Українки, що похований на рідній волинський землі Косачів – молодший брат Лесі Українки Микола. Помер 1937 року. Його могила знаходиться на сільському цвинтарі в Колодяжному.
6 У родині Лесю Українку називали по-різному: Лариса, Леся, Зея, Мишолосія. Ім’я Зея, або Зеїчок, походить від назви сорту кукурудзи «зея японіка» (тонка, як стеблина), так її називала мама. Ім’я Мишолосія ділилось навпіл – так називали Лесю і її брата Михайла, з яким письменниця була дуже близька.
7 У Нечимному (урочище біля села Скулин у Ковельському районі) Леся Українка була лише три дні та дві ночі в 13-річному віці. Тут вона гостювала в дядька Лева скулинського, що мав в урочищі літню хатину, якою користувався, аби випасати худобу. Дядько Лев знав дуже багато легенд і переповідав їх малій Лесі. Цього часу вистачило письменниці, аби набратися вражень і згодом відтворити їх у «Лісовій пісні». Місцеві жителі подейкують, що у Скулинському лісі живуть привиди і вряди-годи лякають туристів, які осмілюються ночувати тут. Тож, можливо, лісовики і мавки з «Лісової пісні» не такі уже й вигадані.
8 Окрім офіційних установ, на честь Лесі Українки названий астероїд «2616 Леся» (2616 Lesya), відкритий 28 серпня 1970 року. Він знаходиться у головному поясі астероїдів, що розташований між орбітами Марса та Юпітера і складається приблизно з 580 000 астероїдів.
9 Садиба Косачів розташовувалась на окраїні села, де були найкращі землі. У розпорядженні родини було 500 гектарів землі, включно з лісами, ріллею та чотирма гектарами саду. Аби тримати в порядку садибу, родина Лесі Українки мала найманих робітників. На території колишніх володінь розташовується Лесин кадуб – джерело й криниця. Колись на місці джерела росла прадавня верба, змальована в «Лісовій пісні». Кажуть, що на території колишньої садиби Косачів захований косачівський скарб.
10 У Луцьку біля В’їзної вежі замку Любарта є дерево, яке іменують Лесиним ясеном. Воно одне з найстаріших дерев міста. Вважається, що саме під ним мала Леся написала свого першого вірша. Нині ж у місті вирішується проблема з деревом, адже воно аварійне й може впасти, зашкодивши перехожим.
Відзначення ювілею у Києві
У Національному музеї літератури України в Києва сьогодні відбудеться презентація виставки до 145-річчя з дня народження української поетеси Лесі Українки «…Я жива! Я буду вічно жити…!», передаєУНН з посиланням на прес-службу Мінкульту України.
Відкриття виставки заплановано у четвер, 25 лютого, о 16:00.
В основу експозиції виставки покладена колекція із фондів Національного музею літератури України, яка зібрана науковцями впродовж 35 років. Вагому частину експозиції становлять портретні зображення Лесі Українки, виконані українськими митцями народним художником України Василем Касіяном, академіками Володимиром Слєпченком та Василем Чебаником, заслуженим художником України Олексієм Штанком, художницею Ларисою Івановою та Наталією Синишин.
На виставці будуть представлені скульптурні портрети Лесі Українки, виконані Галиною Кальченко та Миколою Обезюком, ювілейні медалі пам’яті Лесі Українки, роботи Галини Кальченко і Мінни та Петра Фліт, а також унікальна камея корифея гліптики Олега Галатіна.
Мистецький проект представить ілюстрації до творів Лесі Українки в графічних роботах кращих художників України: академіків Миколи Стороженка і Василя Перевальського, народних художників України Михайла Дерегуса, Василя Лопати, Олександра Губарєва, заслуженого художника України Георгія Малакова, художниць Надії Нікіфорової та Надії Лопухової.
Виставку доповнить книжкова колекція рідкісних видань творів Лесі Українки – від найдавніших до останніх найновіших видань, які презентувалися у музеї.
Під час відкриття виставки, у виконанні студентів Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого, прозвучать твори Лесі Українки.
У відкритті вставки візьмуть участь українські письменники Іван Драч, Іван Малкович, Володимир Панченко, Оксана Забужко, Леся Воронина, Ірен Роздобудько та українські художники Василь Перевальський, Василь Чебаник, Володимир Слєпченко, Наталія Синишин, Василь Корчинський, Поліна Дорошенко, Лариса Дем’янишин; літературознавці: Микола Жулинський, Лариса Мірошніченко.
