До лікувальних джерел
Під самою Новою Ушицею, за п’ять кілометрів, розкинулося мальовниче село Браїлівка. Сюди варто заїхати хоча б для того, аби набрати цілющої води типу «Боржомі», джерело якої розташоване майже у центрі села. Місцеві мешканці кажуть, що колись проводили дослідження цієї води і визначили, що вона лікувальна. Поблизу навіть почали будувати завод мінеральних вод, однак планам здійснитися не вдалося. І сьогодні про унікальну лікувальну воду знають лише мешканці Браїлівки, Нової Ушиці та навколишніх сіл. Вони й досі п’ють місцеву «Боржомі» і менше хворіють на хвороби шлунково-кишкового тракту.
За селом є ще одна унікальна пам’ятка природи — джерело, яке має назву Глойова криниця. «Особливість у тому, що це джерело дуже давнє, — розповідає заступник директора місцевої школи Юлія Туркот. — Колись давно там було село Дедижня, від якого й походить Браїлівка. А на місці криниці стояла церква. Й коли на село напали татари, усі його мешканці сховалися у церкві. Щоб не потрапити до рук ворога, церква разом з усіма людьми пішла під землю. Сьогодні достеменно невідомо, правда це чи ні. Мабуть, це все-таки легенда. За іншою версією, татари таки спалили церкву разом із людьми. Але цікаво, що на тому місці б’є не одне джерело, а кілька. Сама криниця — діаметром до двох метрів і глибиною до півметра. Поряд є ще сім маленьких джерелець, які стікають до річки Батіг (притоки річки Калюс). За переказами, та давня церква мала сім невеликих куполів, а маленькі джерельця символізують якраз ці куполи».
Місцеві мешканці кажуть, що у тиху погоду з криниці видно ікону Матері Божої. А якщо прикласти вухо до землі, то чути церковний дзвін. Тому місце вважається святим і біля Глойової кринички час від часу відправляють Служби Божі, освячують воду. Свого часу воду з криниці віддали на аналізи. Дослідження підтвердили, що вода Глойової криниці має цілющі властивості, бо багата на кремній, вона тонізує організм, підвищує імунітет та лікує хвороби очей. «Я неодноразово звертала увагу на те, що біля Глойової кринички особлива атмосфера, — продовжує Юлія Іванівна. — Там ніколи не буває протягів. Галявину, де розташовані джерела, захищають з двох боків гори, з третього — сосновий бір, а з четвертого витікає річечка. Це — ідеальне місце для поселення».
Папірня, гуральня і заховані дзвони
Ще на початку ХХ століття у селі діяла гуральня, на паперовій фабриці виготовляли папір з водяними знаками, який використовували для виготовлення державних актів. Від гуральні до сьогодні дійшов лише мур, паперова фабрика не залишила по собі ніяких знаків.
З кожного куточка села можна побачити куполи місцевої церкви, побудованої на горі. Церква — одна з найстаріших в районі. Її почали будувати у 1812 році, а 1820 року будівництво завершили, про що свідчить напис на дверях храму. «У радянські часи її хотіли знести, — розповідає Юлія Іванівна. — Навіть притягнули до села трактори, прив’язали троси до головного купола, щоб зірвати його. Троси порвалися, а святиня залишилася стояти. Церква дивом уціліла. Але за роки радянської влади у ній і зерно зберігали, і використовуваи як складські приміщення колгоспу. Старожили розповідають, що біля церкви була дуже гарна дзвінниця, але зараз її немає. Ще у сорокових роках минулого століття люди сховали дзвони, та знайти їх не вдалється й досі. Всередині храм відремонтували, ікони теж усі сучасні. Але у вівтарі на стіні написана величезна ікона — вона збереглася ще з ХІХ століття».
