dt.ua
На додачу до всіх уже піднятих тарифів (а також тих, які ще зростатимуть у майбутньому) на українців чекає ще один фінансовий «сюрприз». Мова про підвищення ставок податку на нерухомість.
Новація торкнеться не елітного житла, а цілком «звичайних», пересічних квартир. За умови, якщо останні перевищують 60 квадратних метрів, повідомляє Україна молода.
орма вступає в дію з 1 липня поточного року. Отож власники майна вже зараз мають готувати кишені та гаманці.
Як рахуватимуть податок…
Щоправда, до уваги слід узяти те, що протягом поточного, 2016-го, року власники нерухомості оплатять попередній рік за ставками та пільгами, які діяли в 2015-му. А у 2015-му ставка становила 2% від мінімальної заробітної плати, а пільги (площа нерухомості, яка не обкладається податком) стартували від 120 м. кв. для квартир, 250 м. кв. для будинків та 370 м. кв. для змішаних володінь.
Так було в минулому, а в майбутньому буде ось як. У 2017-му нерухомість оподатковуватиметься за новими правилами: ставка — до 3% мінімальної заробітної плати, а пільги — зменшені вдвічі — 60 «квадратів» для квартир і 120 «квадратів» для будинків.
Отож схема виходить наступна: спочатку людина працює, заробляючи собі на житло. Працює і сплачує податки. Відтак не кладе зароблені гроші на депозит, не купує на них золото чи антикваріат, а вкладає статки у нерухомість. Придбана нею площа обкладається податком, і цей податок має тенденцію до зростання.
Прихильники такої схеми відразу ж почнуть наводити приклад європейських країн, де існує податок на нерухомість. Але давайте говорити про Україну, бо в Європі ми ще тільки номінально, себто географічно. Тому дискутувати варто довкола того, на що перетворюються європейські податкові підвалини на українському ґрунті.
Почнемо з того, що якщо зараз українці й виживають, то не в останню чергу завдяки наявності хати в селі. Традиція городів та присадибного господарства ще жива в нашому соціумі і помирати не збирається. При цьому введення нового податку на нерухомість в Україні найбільше позначиться саме на добробуті власників сільських будинків.
Чому? Та тому що нове податкове законодавство трактує всі прибудови на території сільського обійстя як комерційну нерухомість. Маєте на своїй «фазенді» клуню чи сарай, чи курник, чи іншу «біду»? Вітаємо, віднині ви — власник кількох комерційних об’єктів. А оскільки пільги на комерційну нерухомість не поширюються, власникам сараїв та курників доведеться платити за них за повною ставкою.
Але й це ще не кінець історії. В українських умовах застосовується єдиний параметр для оподаткування — розмір площі. Ані реальна комерційна вартість нерухомості, ані її фізичний стан, ані внутрішнє начиння до уваги не беруться. Тобто льохи, комори, горища, літні кухні, тераси тощо зараховуються до загальної площі і оподатковуються.
Таким чином, маленький будиночок у селі автоматично перетворюється на великий геморой — переоформити його (разом з усіма «комерційними об’єктами») буде важко, а продати — ще важче, бо кому потрібен подібний головний біль? Водночас просто робити вигляд, що його не існує, не вдасться. Бо накопичений борг за несплату податку на цю нерухомість буде покриватися за рахунок самого об’єкта, проданого з аукціону.
… І чим це обернеться
До речі, про каральні заходи. Якщо податок не буде сплачений протягом 60 днів, попереджають «митарі», то нараховується штрафна санкція — 10% від суми, а якщо термін перевищує 30 днів — то 20%. Тому українцям рекомендують не чекати «привіту» з податкової, а завітати туди самостійно.
І ще цікавий нюанс. Якщо ж будиночка в селі таки вдасться позбутися, тобто якщо нерухомість упродовж року буде продана, то в цьому випадку доведеться платити податок двічі — спочатку продавцеві, а відтак і новому власнику. Фіскальні органи вже чекають на надходження у вигляді податків та штрафів: план доходів у 2016 році збільшено до 862 млн. грн., що на 15,6% більше, ніж у 2015 році.
Експерти наразі майже одностайні в тому, що нові правила оподаткування українці просто «не потягнуть». Податок на нерухомість обіцяє стати непосильним. Додамо до цього тарифи на житлово-комунальні послуги, які «страждають» приблизно тим самим, що й податки та ціни на основні групи товарів: вони ростуть.
Новий сплеск зростання тарифів на ЖКГ очікується, як відомо, восени, а відтак життя пересічного українця, яке й до того не було медом, геть перетвориться на діжку дьогтю. При цьому опція розмежування елітної та «звичайної» нерухомості податківцями не передбачена: платять усі, й особливо — бідні та упосліджені.
Які наслідки матиме подібна політика влади? Адекватні чиновники та управлінці, перебуваючи при здоровому глузді, не можуть не розуміти, що за нинішніх злиденних зарплат та пенсій (у 40-70 доларів) підвищувати ставки податку на нерухомість — це максимально збільшувати напругу в суспільстві. Звідси висновок: або керманичі в нас хворіють на душевне нездоров’я, або ж робиться це зумисно. Тяжко сказати, кому й навіщо потрібен доведений до відчаю та знавіснілий від перманентного обкрадання соціум. Тут, радше, увіруєш у тотальну дурість, аніж у злий умисел.
У контексті нових податків, владній верхівці нині пригадають усе, включно з офшорним скандалом. Вимога, яка звучить уже зараз (поки що в соцмережах), — спочатку надати документально підтверджені дані щодо сплати податків «офшороводами», а вже потім вимагати аналогічних дій від власників сільських халабуд, iз часом може перерости в дещо більше, аніж просто незадоволення, «відстукане» на клавіатурі комп’ютера. Хіба що влада не боїться більше нічого — ані віртуальних, ані реальних протестів. Ані нових (гіпотетичних) виборів. Благо, що й ЦВК незабаром буде переформатовано під чинного главу держави — про всяк випадок.
За нормальної системи управління в країні спочатку мали б створюватися робочі місця (з адекватною заробітною платою, а не її імітацією), а вже потім (при потребі) — підвищуватися податки. Але диференційовано й справедливо водночас. А не так, коли слюсар Іваненко платить усе до копійки за бабусин спадок, а олігарх Петренко ухиляється від оподаткування родинного маєтку а ля «Пшонка-стайл». Власне, у важкі кризові часи податки не гріх і знизити, але це вже — як максимум. А як мінімум на даному етапі варто було б зберегти статус-кво.
Щоправда, міністр інфраструктури Геннадій Зубко твердить, що підвищені податки підуть на благу справу — на розбудову мережі житла для малозабезпечених. «З минулого року, — каже міністр, — в Україні введено податок на нерухомість. Ми запропонували місцевій владі — 50% цього податку має витрачатися на програми будівництва соціального житла при муніципалітетах».
Хай там як, але добробут країни роблять не податки. Його робить сприятливий бізнес-клімат, що дозволяє жити й розвиватися малому та середньому бізнесу, його роблять заманливі умови для вкладання грошей, здатні привернути інвесторів. Податки — це наслідок, а доходи — це причина. Не буде доходів, не буде й податків. Усе значно простіше та значно оптимальніше, ніж це здається нинішнім очільникам українського уряду.
