Русифікація традицій спасівських свят

cerkva-nv.com

Народні назви й традиції трьох серпневих свят «Спасів» дуже відрізнялися в українців і росіян у ХІХ столітті. Щоб у цьому пересвідчитися, досить зазирнути до поважних етнографічних праць, пише автор блогу про історію і культуру України Дана Вишнівська. 

Можливо, джерелом дезінформації стала книга В. Сапіги «Українські народні свята та звичаї» [12], яка є найбільш доступною в мережі Інтернет і вплинула на зміст україномовної Вікіпедії. Ця книга є досить непоганою для початківців, але в ній змішані в одне ціле українські та російські звичаї трьох Спасів.

Перейдемо до суті. Для дослідження скористаємось книгами Василя Скуратівського «Дідух: свята українського народу» [13]та Олекси Воропая «Звичаї нашого народу» [5].

Саме слово «Спас» є скороченням від «Спаситель», а така назва трьох народно-православних свят серпня пояснюється тим, що і на 14, і 19, і на 29 серпня (після свята Успіння Богородиці 28 серпня) Православна Церква встановила свята, пов’язані з іменем Ісуса Христа.

Однак звичаї, з якими святкував ці дні український народ, доводять, що колись це були язичницькі свята, для заміщення яких Церква призначила свої, намагаючись надати традиціям християнського забарвлення.

Перший Спас (1/14 серпня)

Церква святкує Винесення чесних древ Животворчого Хреста Господнього та день семи святих мучеників Макавеїв і їхньої матері Соломонії.

Серед росіян відомий як «медовий» [4], але в українців з медом традиційно було пов’язане свято Преображення Господнього, тобто, другий Спас [13, c.193].

Перший же Спас українці називали «Маковія», «Спас на воді», «перший Спас». Ані В.Скуратівський, ані О.Воропай зовсім не згадують про традицію освячення меду в цей день. Бо її не було в ХІХ столітті. Теза з Вікіпедії про те, що до цього дня пасічники починають забирати мед з бджолиних вуликів, не витримує жодної критики. В Україні викачку меду роблять і в липні, і в серпні, і навіть у червні [2]. А Московія знаходилася північніше, мала холодніший клімат. Тому, можливо, там на першого Спаса справді починали медозбір.

Імовірно, причину відмінності символіки свята слід шукати у відмінності язичницьких вірувань російських фіно-угрів та слов’ян. Недаремно ж, згідно з останніми дослідженнями, Церква на території України й Білорусі до початку XV ст. у цей день ще не мала в календарі святкування Животворящому Хресту Господньому [6], тоді як московська частина Київської митрополії встановила це свято ще в ХІІ столітті [12], [8].

Українці чистили, вшановували і освячували джерельні криниці; сходилися всім селом чи містом до річок, купалися в них, бо вода в цей день вважалася цілющою; освячували на Маковія «маковійську квітку» — спеціальний букет із квітів, стеблин льону й коноплі, голівок маку. Копані колодязі в цей день не чистили й не освячували, бо це робили ще під час петрівського посту, про що я писала в статті «Екологічні традиції українців: пречиста вода» [1].

Це було свято в першу чергу дівчат і дітей: саме вони мали нести зілля на посвяту до церкви, носити хреста й хоругви при обході храму, їх звільняли в цей день від роботи, щоб вони грали в обрядові ігри на левадах [13, c.191].

Однак мало воно в українців і військову символіку: на посвяту криниць і річок усі чоловіки повинні були прийти «в козацькому одязі», тобто, і озброєними. Цю тезу підтверджують поетичні рядки Т.Г.Шевченка: «Криницю святили на самого Маковія, і дуб посадили» [13, c.192]. Як відомо, дуб — дерево верховного слов’янського бога Перуна, покровителя воїнів.

Руська Церква запозичила від Візантійської чин освячення води в храмах у цей день [6], але хресні ходи до криниць виникли з язичницьких традицій слов’ян. Це підтверджує український звичай іти до церкви на Маковія ще до сходу сонця [13, c.190], тоді як освячення води й хресний хід до криниць священики здійснювали лише після відправи літургії. Язичники ж ходили до джерел саме до сходу сонця [7, c.16], [13].

Відзначимо, що слов’яни Російської Федерації також знали це свято як «Спас на воді», однак загалом у Росії помітно переважає медова символіка, що нині нав’язується й українцям.

Ще одна відмінність між російським та українським святкуванням Маковія — обрядові страви. Росіяни смажили великі круглі млинці (ритуальна страва фіно-угорських племен Росії), які вживали з медом і маком [4].

Українці на Маковія таких млинців не робили, а пекли коржики «шуліки», які потім ламали на шматки й укидали до рідкої суміші меду, розбавленого водою, з тертим маком. А моя бабуся на Чернігівщині в 1980-тих роках пекла на Маковія коржики у формі ромбів і змащувала їх медово-маковою сумішшю.

Зважаючи на обрядові дії біля криниць, можемо бути певні, що в давнину праукраїнці готували також вареники з маком чи сиром, оскільки, згідно з дослідженням Лілії Мусіхіної, вареники з сиром відьми приносили в жертву біля джерел [11, c.303]. Під час освячення криниць на Маковія обрядовими стравами українців були також паляниця із сіллю, коливо або кутя та сама вода [13, c.192].

Після Маковія в Україні вже починали сіяти озимину: «Перший Спас — перший засів». Перед сівбою освячували насіння, щоб краще родило [12], [13, с.202].

Другий Спас (6/19 серпня)

Православна Церква святкує Преображення Господнє на горі Фаворі в присутності трьох апостолів.

У ЗМІ поширюється така його народна назва, як «яблучний Спас». Однак це російська назва цього свята. Про це православний український священик Василій Мандзюк опублікував у 2012 році чудову статтю, яка, на жаль, залишилась непоміченою суспільством [10].

Як зазначалося вище, для українців це перш за все було свято пасічників, а також подяка Богу за врожай хліба й садовини, що символізувалося освяченням у храмах обжинкових вінків або колосся жита, винограду, груш, яблук, подекуди маку, моркви, цибулі, цілющих трав і обов’язково бджолиного меду [13, c.193]. Саме тому в сучасній Україні на 19 серпня державою призначено День пасічника України.

О цій порі року в усіх стародавніх народів-хліборобів існували урочисті язичницькі свята врожаю, коли приносили подяку богам.

Українці називали це свято просто «Спас», «великий Спас» або «святий Спас». Ані В.Скуратівський, ані О.Воропай не зафіксували ні назви «яблучний», ні навіть «медово-яблучний».

Українці на свято «великого Спаса» поминали померлих родичів, вірили, що їхні душі в цей день відвідують живих [5, c.238]. Це можна пояснити тим, що на Русі-Україні його вважали таким же великим святом бога Сонця, як Різдво й Великдень [13, c.193], коли, за язичницькою традицією, також поминали померлих. У росіян фіно-угорського походження не існувало такого спасівського вірування й звичаю, а посилання російськомовної Вікіпедії на працю білоруських дослідників О.Котовича й І.Крука [9]є некоректним.

Вочевидь, саме з поминанням померлих можна пов’язати зафіксований етнографами і в Україні, і в Білорусі звичай не вживати яблук до Преображення, однак ця заборона поширювалась не на всіх, як у Росії, а лише на жінок, у яких померли діти-немовлята, і на дівчат, у яких померли матері [13, c.194], [9].

Напередодні Спаса пасічники виготовляли обрядову свічку-трійцю у формі тризуба, що була обов’язковою для цього свята [13, c.194]. Виготовлення свічок такої форми існувало й у білорусів [3], але зовсім невідоме росіянам.

В Україні вважають, що на Спаса відлітають до вирію лелеки. Якщо після цього дня вони ще лишаються на гніздах — осінь буде теплою [2].

Третій Спас (16/29 серпня)

Церква святкує перенесення з Едеси до Константинополя нерукотворного образу Ісуса Христа на полотні. Це день, наступний після свята Успіння Богородиці (15/28 серпня).

Ані В.Скуратівський, ані О.Воропай не згадують жодних українських обрядів цього дня, лише назву «післясвято Успіння».

Українці святкували Успіння Богородиці, яке називали «перша Пречиста» або просто «Успення», або «третій Спас». На Успіння відбувалися дівочі ініціації: до гурту дівчат на виданні приймали новеньких. Цей обряд проводився біля куща калини — символу богині води [1], що ріс біля джерельної криниці або десь у лісі чи на лузі.

За звичаєм, кожна дівчина мала в цей день урочисто віддати своїй матері хоч кілька калинових гілочок з кетягами ягід, а та при цьому обов’язково благословляла: висловлювала побажання добра доньці [13, c.201].

На честь свята Успіння Богородиці було освячено київську Десятинну церкву і першу церкву Києво-Печерської лаври. Поблизу кожної з них у давнину було посаджено липу (обидва дерева збереглися донині), що свідчить про язичницьку символіку цього свята за доби Київської Русі. Це було свято богинь-рожаниць: і води, і землі-матері. Символом останньої, згідно моїх досліджень, і була липа.

Від Преображення до Успіння старалися зібрати плоди садових дерев [13, c.200].

Натомість, у росіян «третій Спас» відзначався різноманітними обрядами і мав кілька назв: «хлібний Спас», бо росіяни в цей час лише закінчують жнива і випікають до свята хліб з нового врожаю; «Спас на полотні», бо в Росії було прийнято в цей день торгувати полотном «на зелених горах»; «горіховий Спас», бо починали збирати в лісі горіхи ліщини.

І якщо можна припустити, що в цей час і в Україні починали збирати врожай ліщини й торгували полотном, то «хлібним» цей Спас просто не міг зватися в нас, бо на Півдні України жнива ярових відбувалися ще від Петра до Прокопа (8/21 липня), а в інших регіонах обжинки справляли біля свята Іллі (20 липня/2 серпня), про що свідчить і приказка: «На Іллі новий хліб на столі» [13].

Росіяни ж головними обжинковими святами вважали Успіння Богородиці й «третій Спас».

Вони на свято «хлібного Спаса» також чистили й освячували колодязі та джерельні криниці [4]. Як відомо, українці робили це на Маковія та в понеділок Петрівського посту [1], [13].

Росіяни вірили, що «третій Спас» — останній термін відльоту ластівок до вирію [4]. Українці ж вважали днем відльоту ластівок день Семена 1/14 вересня [13, c.209].

Підсумовуючи, укладемо таку таблицю:

Дана Вишнівська, публіцист, автор блогу про історію і культуру України

Джерела:

1. Вишнівська Д. Екологічні традиції українців: пречиста вода. – Сайт «Українська правда. Життя» http://life.pravda.com.ua – 29.06.2013р.
2. Вишнівська Д. Власний запис інформації від мого батька, Чернігівщина, 2013р.
3. Вікіпедія україномовна. – http://uk.wikipedia.org
4. Вікіпедія російськомовна. — http://ru.wikipedia.org
5. Воропай О. Звичаї нашого народу. – К.: Оберіг, 1991. – Т.ІІ. – 448 с.
6. Горбик С., прот. Річниця святкування Хрещення Русі-України: історичний контекст та нові уніатські міфи. – Сайт «Релігія в Україні» http://www.religion.in.ua – 15.08.2013р.
7. Зайченко В. Вишивка Чернігівщини. – К.: Родовід, 2010. – 208 с.: іл.
8. Конявская Е. Л. К истории сложения проложной статьи на 1 августа //Древняя Русь. Вопросы медиевистики. 2012. — № 1 (47). — С. 5–14.
9. Котович О.В., Крук И.И. Золотые правила народной культуры. — Мн.: Адукацыя i выхаванне, 2010. — 592 с.
10. Мандзюк В., прот. Грех ли НЕ есть яблоки до Преображения? — Сайт «Релігія в Україні» http://www.religion.in.ua – 14.08.2012р.
11. Мусіхіна Л. Магія українців устами очевидця. — К.: ТОВ «Гамазин», 2012. — 400 с.
12. Сапіга В. К. Українські народні свята та звичаї. — К.: Т-во «Знання України»,1993. — 112 с. — http://www.sviato.in.ua/texts/sapiga.php
13. Скуратівський В.Т. Дідух: свята українського народу. — К.: Освіта, 1995. – 272 с.