indragop.org.ua
Фонд «Рідна країна» у наступному році планує відзначити 500-річчя першого народного, козацького гетьмана Дмитра Вишневецького (Байди).
У зв’язку з цим Фонд збирає цікаві пропозиції щодо пошанування цієї унікальної постаті на скриньку redaktor@ridna.ua або сторінку«Рідної країни» у Фейсбуці.
Про це повідомив засновник Фонду «Рідна країна» Микола Томенко.
«Як відомо, серед істориків досі точиться дискусія щодо дати народження цієї неймовірної за історією життя та міфологією про нього постаті. Ми виходимо з того, що окрім 1517 року не маємо інших згадок дати народження Дмитра Вишневецького, а тому беремо за основу саме цей рік. Отож, у 2017-му маємо відзначати 500-річчя з дня його народження», — зазначив М. Томенко.
Довідково
Вважається, що початки організації українського козацтва пов’язані з особою волинського князя Дмитра Вишневецького, якого часто ототожнюють з героєм народної «Пісні про Байду». Відповідно, в літературі він переважно фігурує під іменем Байди-Вишневецького. Більше того, в різного роду літературі (науковій, науково-популярній, художній) цей діяч часто постає як засновник Запорізької Січі.
Про Дмитра Вишневецького відомо наступне. Був він старшим із чотирьох синів князя Івана Вишневецького від його першої дружини Анастасії Семенівни. Перша згадка про Дмитра Вишневецького зустрічається в 1545 р. в описі-ревізії Крем’янецького замку.
У 1553 р. починає збирати в пониззі Дніпра, на острові Мала Хортиця, свою козацьку ватагу. З нею він подався до Туреччини (чи то в Стамбул, чи в Акерман). Потім — приїздить до Польщі. На початку 1554 р. він опиняється в Кракові. Тут його «лобістом» стає Миколай Сенявський – давній товариш Дмитра, з яким він воював проти татар і турків на прикордонні. Король Сигізмунд-Август пробачає Вишневецькому турецький вояж і призначає його «стражником на Хортиці».
Князь будує на острові Мала Хортиця замок. Оточене природними заборолами (водами Дніпра, плавнями), це місце було малоприступним для ворогів. З іншого боку, вказана фортеця, знаходячись неподалік татарських і турецьких володінь, могла стати непоганою базою для наїздів на ці землі.
Твердиня на Малій Хортиці довго не проіснувала. У 1556 р. Вишневецький здійснив разом зі своїми козаками крупний наїзд на татарські й турецькі землі при підтримці московського військового загону. Така бурхлива діяльність князя-козака на пограниччі не могла не викликати відповідної реакції з боку кримських й турецьких влад. Кримський хан Давлет-Гірей поставив перед собою завдання знищити «гніздо неспокою» в Пониззі Дніпра.
У січні 1557 р. він з великими силами підійшов до фортеці на Малій Хортиці і взяв її в облогу, яка тривала 24 дні. Твердиню не вдалося взяти. Вишневецький сповістив Сигізмунда-Августа про свою перемогу. При цьому він запевняв короля, що татари не нападатимуть на українські землі, доки стоятиме його фортеця. Князь також просив, аби йому допомогли посилити її людьми та зброєю. Натомість, від Сигізмунда-Августа він отримав лише обіцянки й похвалу. А також рекомендації не загострювати стосунки з татарами.
Наприкінці літа до Малої Хортиці знову прийшли війська кримського хана, підсилені загонами яничар та молдаван. Вишневецький, не отримавши допомоги, виявився покинутим напризволяще. Твердиню було взято у повну блокаду. Після тривалої облоги князь покинув її, оскільки закінчилися харчові припаси. Його козаки невеликими групами пробиралися крізь турецькі й татарські заслони до Черкаського замку. Фортеця на Малій Хортиці була зруйнована.
Вважається, ніби Вишневецький у 1561 році зупинився на Монастирському острові,який нині є частиною Дніпропетровська. Це місце знаходилося не на Дніпровському Пониззі, за порогами, як Мала Хортиця, а перед порогами. За посередництвом свого двоюрідного брата Михайла Вишневецького, на той час старости черкаського, князь домігся від Сигізмунда-Августа для себе та своїх козаків ґлейтових листів, власне письмових гарантій безпечного перебування на українських землях. Є згадки, що, знаходячись у Подніпров’ї, Вишневецький організував виправу до околиць Очакова. Щодо будівництва фортеці на острові Монастирському, то воно так і не було завершене. Очевидно, цей терен не надавався для «ідеальної» бази, звідки можна було робити наїзди на турків і татар, як це було з фортецею на Малій Хортиці. А можливо, у Вишневецького з’явилися нові пріоритети.
У кінці серпня 1563 р. він був розгромлений під селом Верчикани (неподалік Сучави). Сам Вишневецький попав у полон. Томша, аби заручитися підтримкою турецького султана (Молдавія фактично була васалом Оттоманської Порти), вирішив послати Оттоманської Порти знаменитого полоняника. Справді, для тодішнього повелителя Турції, султана Сулеймана Пишного (до речі, чоловіка добре відомої в нас Роксолани), це був чудовий подарунок.
Генуезький дипломат Грілло в своєму донесенні зі Стамбула писав, що Вишневецького привезли до столиці Порти 22 жовтня 1563 р. Очевидно, незадовго після цього його стратили.
Так, французький дипломат Петремоль писав 19 листопада цього року зі Стамбулу, що князя було страчено з «бароном Пісоницьким» (П’ясецьким?). Судячи з донесень західних дипломатів, смерть Вишневецького була мученицькою. Його повісили за ребро на гак фортечного муру в Галаті – одного зі стамбульських кварталів. Князь страждав три дні, зазнаючи інших тортур – йому відрубали руку й ногу. При цьому він проклинав магометанську віру. Не витримавши цих проклять, турки вбили мужнього воїна стрілою.
Легенди про Вишневецького з часом доповнювалися новими деталями. Наприклад, з’явилася розповідь про те, ніби героїчному князю напередодні смерті турки пропонували прийняти іслам, обіцяючи не лише життя та свободу, а й багатство. Проте він відмовився. Навіть з’явилася легенда, що турки, бажаючи перейняти мужність та відвагу цього християнського воїна, вийняли з грудей його серце та з’їли. Вважається, що Дмитро Вишневецький став прототипом народної «Пісні про Байду». Правда, в автентичних історичних джерелах під іменем Байди він не фігурує. З’явилися також авторські поетичні твори, де оспівувався цей герой.
Вишневецький подав ідею створення козацької фортеці у Пониззях Дніпра, яка з часом реалізувалася в організації Запорізької Січі. Зрештою, він започаткував походи українських козаків на Молдавію і боротьбу їх за молдавський престол. У цьому Вишневецького наслідували Іван Підкова й Тиміш Хмельницький.
Безперечно, Дмитро Вишневецький був непересічною особистістю. Відразу після трагічної смерті Дмитра Вишневецького почалася його міфологізація. Він стає загальнослов’янським героєм – символом боротьби з мусульманським світом. На той час це було дуже актуально.
Очевидно, трагічна смерть Дмитра Вишневецького інспірувала появу народної«Пісні про Байду». Остання існувала в різних версіях. Сюжет її добре відомий.
Можна погодитися з думкою, яка зустрічається в історичних студіях та літературознавстві, що образ Байди – це «збірний» образ козака. Інша річ, що до цього збірного образу могли долучатися деталі (хай навіть у «перевернутому» вигляді), які пов’язувалися із життям Дмитра Вишневецького. Тим паче, що з часом цього князя почали трактувати як козака.
Українські історики вели дискусії, чи можна вважати Дмитра Вишневецького прототипом героя «Пісні про Байду» і що, власне, означає термін «байда». Учасниками цієї дискусії були Микола Костомаров, Пантелеймон Куліш, Михайло Грушевський, Володимир Антонович, Драгоманов і низка інших. Принаймні ця дискусія засвідчила, наскільки знаковою для українських істориків була як фігура Дмитра Вишневецького, так і ймовірна пісня про цього князя-козака.
Але не лише в історичних студіях отримав Байда-Вишневецький «право на життя». Він стає персонажем художньо-літературних творів. Можна зустріти різні варіації його образу в залежності від симпатій, ідеологічної зорієнтованості авторів.
Так, відомий представник українського національного руху Пантелеймон Куліш створив поему «Байда» (1884), де його герой постав як ідеальний представник українського лицарства. Водночас Куліш, який під час написання поеми знаходився під туркофільським впливом, намагався представити свого героя прихильником цивілізованого мусульманського світу.
Польський автор Люціян Сємянський, використавши «Пісню про Байду», створив поему «Князь Дмитро Вишневецький» (1880). У цьому творі у в’язниці в Царгороді разом з джурою карається герой твору. Його вмовляє турецький султан, щоб він прийняв мусульманську віру. Князь відмовляється і його чіпляють у Галаті на гак. Будучи на гаку, він з лука вбиває султана, його дружину й дочку. Після цього турки пускають в нього сто стріл, вбивають і з’їдають його серце. Правда, в цій поемі Вишневецький із українця перетворюється на поляка.
Поетичні твори Дмитру Вишневецькому присвятили українські поети Яків Щоголів та Григорій Чупринка, також використавши згадувану «Пісню про Байду». Твори цих авторів були відповідно опубліковані в 1883 і 1926 рр. Приблизно те саме можемо сказати й про образ Вишневецького в оповіданні «Пан Сенюта» (1918) українського історика та письменника Ореста Левицького. За радянських часів була спроба переосмислити образ Байди-Вишневецького, представити його «класовим ворогом» українців. Це бачимо в повісті Сави Божка «Над колискою Запоріжжя» (1925).
У 1979 р. в радянській Україні побачив світ історико-пригодницький роман Петра Угляренка «Із дерева жалю», де одним із героїв був Дмитро Вишневецький. Події, описані в творі, відбувалися в Україні, Росії, Англії, Туреччині, Молдавії, Криму й Казані. Як вимагалося в той час від радянських авторів, головний акцент у творі робився на «представниках з народу». Також тут йшла мова про дружбу між українцями й росіянами. Автор дозволяв собі фантазії, не особливо зважаючи на історичні факти.
Князю-козаку «поталанило» в образотворчому, монументальному та пісенному мистецтві. Так, до нас дійшов портрет невідомого автора з картинної галереї Вишневецького замку, який вважається зображенням Дмитра Вишневецького (зараз знаходиться в Національному художньому музеї України). На ньому маємо напис, який «свідчить», що там зображена саме ця особа. На портреті бачимо чоловіка з козацьким оселедцем, який тримає в руках лук зі стрілою.
Важко сказати, наскільки точно портрет передає вигляд князя і взагалі чи він є його зображенням. Дослідники переважно дотримуються думки, що це уявний портрет. І дійшов він до нас з кінця XVIII– чи навіть з початку XIX ст. Цей портрет сприймається як козацький. Тому не дивно, що він породив велику іконографію. Практично ні одне ілюстроване видання про козацтво не обходиться без цього портрета чи його стилізації. Він став зразком для створення пам’ятників Байді-Вишневецькому.
Пам’ятник цьому герою 13 жовтня 1999 році відкрили в Запоріжжі на острові Хортиця. На ньому, зокрема, зазначено: «Дмитро Вишневецький (Байда) (1516—1563). Один з перших козацьких гетьманів України, який в 1554—1555 роках збудував на Малій Хортиці фортецю, започаткувавши Запорозьку Січ».
Є невеликий пам’ятник князю і в дворі Вишневецького замку. Кожного року тут відбувається «козацький» фестиваль «Байда».
* З праці Петра Кралюка «Реальний та легендарний Байда-Вишневецький»
