Ми поспілкувалися з декількома учасниками тих подій та запитати, що змінилось після революційних події.
Хмельничани поділилися спогадами і думками про майбутнє країни. Більшість із них поїхали на Майдан, бо зачепило, коли побили студентів.
Люди зійшлися на одному: хоч і вимоги Майдану не виконані, Революція Гідності змінила свідомість українців.
Олександр Абаєв
«На Майдан я потрапив після побиття студентів, в першу ж ніч зібрав хлопців, назвали ся «Сотнею». Відбув всі штурми, отримав поранення. Найяскравіші враження вже після Майдану, коли я був на лікуванні у Польщі, коли почалась анексія Криму. Дуже вразило, тому що ми намагались щось змінити в країні, а це призвело до геополітичних змін. Революція не завершена, дуже багато є роботи, але треба намагатися змінювати щось без радикальних кроків. Всі, кого не вбили під час революції, пішли на фронт і гинуть там. Загалом це сильний удар по народу, по країні. І цим маніпулюють, користуються цим моментом. Нам треба закінчити війну, виграти її чи припинити – це вже інше питання. Війна завжди вигідна, так чи інакше – це великі гроші. Коли вона закінчиться, зникнуть важелі впливу на народ. Майдан – це вже стало якимсь таким «іменем»… Що не зібрання – то майдан. Майдан – це є місце і народ, який зібрався. Якщо збирає хтось – це не Майдан. Нас ніхто не збирав, люди захотіли, серце потягнуло, стомилися від свавілля, прийшли і намагалися щось змінити. Яку ціну ми за це заплатили – це вже історія».
Любов Габрух
«На Майдан потрапила після того, як побачила, як побили молодь в Києві. Сиділа сама в селі, дивилася на це і плакала. Було мені важко, що молоді діти виступили за краще життя, а з ними так розправилися. Я продала господарство і поїхала. Була там півтора місяця, майже весь цей час працювала на кухні в Жовтневому палаці. Потрапила туди випадково, і там теж не було легко. Вся Україна працювала на цю кухню, люди віддавали останнє, а нам треба було це готувати і годувати дітей наших, внуків. Багато було всього, наприклад, 31 грудня прийшла молода пара з дівчинкою, десь 3 роки. Дитина забігла на кухню і принесла літр олів’є і печені рогалики. Дівчинка підбігла, схопила мене за коліна і притиснулася. Я передавала її всім людям на кухні, і дитина всіх обнімала, ми плакали. Чоловік цей сказав, що вони не могли сісти вечеряти, знаючи, що ми тут голодні. Знаєте, вийшло так, що я зробила героїчний вчинок – врятувала Жовтневий палац. Якби не я, він би згорів так як Будинок профспілок. Я стала на його захист з шваброю в руках. Була два дні в полоні у «Беркута». Дуже погано що ми не довели до кінця революцію. Але для мене вона не закінчилась я продовжую боротися і знаю що ми переможемо цей лад бо до влади прийшли трохи негідники».
Ігор Яновський
«Я поїхав на Майдан з деякими друзями для того, щоб підтримати народ свій, який потребував кращого рівня життя. Ми старалися зробити щось, щоб нас вважали за людей. Я коли приїхав на Майдан, першим ділом стояв перед сценою і підтримував інших. Мене вразило, що люди, які там стояли, не зважали на погодні умови, на роботу, вони дуже об’єдналися. За три роки, на мою думку, змінилося те, що люди стали сильніші, навіть війна дала поштовх на те, щоб народ проснувся від сплячки. Зараз всі стали дружніші».
Сергій Безкосний
«Мені судилося бути на Майдані до нового року, до тих трагічних подій. Я не можу все досконало передати, дещо вкарбувалося в пам’ять: коли почали розбирати бруківку і кидати в беркутівців, то тоді прийшлось нам йти вільним коридором, і ми з Мар’їнського парку тікали до набережної Дніпра. Раптом в мене під черевиком щось вистрілило. Я подумав, що поранився, здалося, що струменіє кров. Але поранення не було. Ці черевики досі на мені, правда, їх прийшлось ремонтувати. Трапився мені, на щастя, молодий чоловік зі Львівщини, ми з ним разом відходили. Були і якісь росіяни, які між собою шушукались. Ми вирішили, нам треба втікати, бачили, як та бруківка летіла у беркутівців, які стояли, мов чорні жуки. Потім ми повернулися на Майдан фактично підвечір, це був день народження моєї племінниці, тому я не міг там довго залишатися, я ж не був підготовлений як вояка. Майдан змінив країну, але поверхово. В цілому, глибоких перемін не відбулося, але вони обов’язково будуть. Це довготривалий процес».
Сергій Вознюк
«Ми приїхали, коли було вже темно, і пішли до Київради. Звідти на Банкову. Це було десь 1 грудня, здається, бо якраз там і був Беркут, в нас камінці кидали тітушки. Стояла колона з людей, по іншу сторону були беркутівці з щитами. Як я пам’ятаю, перед ними вийшли люди спортивної зовнішності, які показували, що вони начебто були з нами, хоч це було не так, і чіплялися до них, потім кидали каміння, і втекли за загони Беркута, це я стовідсотково бачив. Беркут пішов в атаку, почав всіх бити. Там серед мирних людей були і народні депутати, і жінок багато. Я добре пам’ятаю, коли Беркут бив всіх, багато людей лежало в крові, ми через них переступали, бо каміння летіло, а ми не захищені були нічим абсолютно. Ми змінили шило на мило. Багато людей, які правили при Януковичі, залишилися на тих самих посадах, немає кардинальних змін. Чиновників треба гнати і міняти всіх абсолютно».
