Василь Завойко став власником містечка у 1891 році, купивши його разом з навколишніми селами у Броніслава Скибневського. Тоді у населеному пункті мешкало 15 тисяч людей, дві третини – євреї. Однак через те, що Дунаївці мали статус містечка (на зразок сучасного селища), а не міста, вони позбавлялися низки привілеїв. Наприклад, не мали банку, казначейства, володіли обмеженими коштами для благоустрою. Це спонукало поміщика спробувати об’єднати Дунаївці із найближчим селом Могилівкою і добитися статусу міста. Однак євреї, які тримали у містечку чимало крамниць, боялися, що їх виженуть із насиджених місць. Та й селяни пручалися нововведенням, боялися перерозподілу земель. Завойко здався, а статус міста Дунаївці отримали аж 50 років потому.
Єдина окраса садиби – ґанок і кований балкон.
На пам’ять про прогресивного поміщика місту залишився маєток, який у радянські часи перетворився на… заклад охорони здоров’я. Зараз у двоповерховій сірій будівлі за адресою вулиця Горького, 7 розмістився адміністративний корпус районної лікарні. А за часів Завойка це був, хоч і скромний, але палац з ґанком і кованим балконом.
Маєток, вид збоку.
Поруч стояв флігель, тепер у ньому – кабінет томографії. Навколо палацу розкинувся парк зі ставком.
Залишки колишньої розкоші можна спостерігати і зараз, у парку ростуть старезні липи, сосни, ясени, а хворі прогулюються на березі мальовничого ставка.
Маєток сірий і має суворий вигляд.
Також зберігся флігель, у якому зараз кабінет томографії.
Читайте також про два цікавих села Дунаєвеччини – Рахнівку із маєтком баронів Корфів та Кривчик, де є гора Грабина та палац Крупенського.
