physicist.in.ua
4-й енергоблок ЧАЕС отримав нове безпечне укриття
В Україні сталася, без перебільшення, надзвичайно добра подія: четвертий енергоблок Чорнобильської атомної електростанції накрили новим захисним саркофагом. Споруда у вигляді арки має захищати довкілля від радіоактивного випромінювання. Нову захисну конструкцію «вдягли» на стару, побудовану над зруйнованим енергоблоком у 1986 році.
Спорудження «Арки» розпочалося у квітні 2012-го. Близько 3 тисяч робітників працювали вахтовим методом, аби не перевищувати допустиму дозу радіації.
Загальна маса нової конструкції разом із допоміжним обладнанням – 37 000 тонн. Встановлення «Арки» відбувалося шляхом насування змонтованої споруди за допомогою спеціальної системи, яка складалась із 224 гідравлічних домкратів і пересувала конструкцію на 60 см за один цикл. 29 листопада 2016 року насування «Арки» було завершено. Орієнтовною датою остаточного завершення будівництва називають листопад 2017-го року.
Глибока подяка будівельникам, колективу ЧАЕС та, звичайно, 28 країнам-донорам, без яких Україна не отримала би такого унікального, сучасного об’єкта.
Піар на Чорнобилі та державна політика проти чорнобильців
На 2016-й рік припадають сумні 30-і роковини Чорнобильської катастрофи. Здавалося би, цей рік мав би стати роком вшанування кожного чорнобильця, кожної людини, яка захистила Україну й цілий світ від наслідків трагедії.
З найвищих трибун Президент, Уряд, народні депутати заявляли, що на 30-річчя Чорнобильської катастрофи вони зроблять усе для гідного пошанування чорнобильців. Натомість влада пошанувала хіба що себе. 2016-й став, за її сприяння, роком знущання з чорнобильців.
На урочистостях у присутності послів країн-донорів наша влада так натхненно самопіарилася, що непосвячені могли повірити, буцімто можновладці вдень і вночі переймались, як убезпечити українське і світове довкілля, як вчасно добудувати об’єкт, – словом, робили і зробили «все можливе й неможливе»…
Насправді хвалитися владі немає чим. Навіть більше – замість сприяти якнайшвидшому зведенню нового саркофага, вона своєю корупційною бездіяльністю ледь не зірвала завершення будівництва «Арки».
Для прикладу: влада ігнорувала, а то й покривала наявність корупційних схем та факти незаконної наживи, що мали місце в зоні відчуження – з лісом, металобрухтом, відходами, освоєнням міжнародних коштів тощо. Про це не раз і не двічі писали й говорили ЗМІ, звертали увагу експерти та громадськість. Лише після звернення Європейського банку реконструкції і розвитку (який є гарантом фінансування робіт на новому саркофагу) справа зрушилася: відбулися певні кадрові зміни, а владу вдалося переконати, що міжнародний контроль не буде миритися з корупційними махінаціями.
Ще приклад: свого часу уряд Яценюка «додумався» запровадити податок на міжнародну технічну допомогу, внаслідок чого будівництво «Арки» було заблоковане. Микола Томенко, на той час – голова екологічного комітету Верховної Ради – розробив відповідні зміни до Податкового кодексу й домігся їхнього ухвалення, щоб скасувати цей податок. Завдяки цьому, власне, будівництво продовжилося.
Подібних прикладів – безліч. На цьому тлі пишномовні заяви Президента чи міністрів, що вони «зробили цю «Арку», не витримують жодної критики: це вже не просто цинізм, це – відверта брехня.
А от до чого влада має безспосередній стосунок – так це до вельми своєрідного вшанування чорнобильців. За часів урядування Яценюка – «з метою економії бюджетних коштів» – була скасована ціла низка соціальних програм на підтримку інвалідів, ліквідаторів аварії на ЧАЕС та родин чорнобильців, доплати до зарплат і пенсій тощо. Та й сам Президент, «дуже вдячний чорнобильцям», наклав вето на зміни до Закону «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (автори М. Томенко, О. Марченко, Я. Москаленко та інші), згідно з яким уже 2016-го року мали бути запроваджені пільги на медичне обстеження та лікування, відновлені повністю, без урахування одержуваного заробітку (доходу) та незалежно від місця роботи, виплати пенсій особам, постраждалим внаслідок Чорнобильської катастрофи.
До речі, Микола Томенко є співавтором і змін до Закону «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» щодо громадян, які працюють у зоні відчуження. Цим законом була виправлена «помилка» Уряду, який позбавив людей, працюючих у зоні відчуження, права на доплати у 1827 гривень. Йшлося про 4323 особи, які у зоні відчуження продовжують виконувати складну й небезпечну роботу, пов’язану з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС, будівництвом нового саркофага, та багато іншого.
І останнє, але не менш важливе. Із 17 пунктів Рекомендацій, прийнятих за підсумками парламентських слухань на тему: «30 років після Чорнобиля: уроки та перспективи», що відбулися 13 квітня 2016 р., Урядом виконано лише…один! Вельми красномовне свідчення, що «Чорнобильска» тема для влади – лише привід зайвого разу попіаритися. На ділі ж її «державна політика» зводиться не до підтримки, а до нових утисків та принижень чорнобильців.
Чорнобиль, яким варто пишатися
Чи існує державна стратегія стосовно Чорнобиля? Напевне, її слід нарешті визначити – бодай на ближчі 10 років, та запропонувати світовій спільноті участь у проектах, які могли би їх зацікавити.
Абсолютна більшість експертів та фахівців вважають за необхідне переглянути статус так званої 30-кілометрової зони відчуження й виокремити реально забруднену – довічну – зону, себто територію, забрудненість на якій зберігається дотепер і зберігатиметься ще дуже довго. Ця, умовно кажучи, 10-кілометрова зона може стати своєрідним інноваційно-промисловим майданчиком, на якому разом із міжнародними партнерами доцільно розвивати об’єкти, скажімо, альтернативних джерел енергії – сонячної, вітрової, вторинних енергетичних ресурсів тощо.
Саме тут, на території, де ніколи не житимуть люди, треба завершити будівництво та ввести в експлуатацію сховища для захоронення радіоактивних відходів.
Ще одне: останніми роками Україна платила Росії шалені кошти за переробку відпрацьованого ядерного палива з українських АЕС. Ми маємо і достатньо фахівців, і налагоджену співпрацю з міжнародними структурами, щоб переробляти паливо в тій же умовній 10-кілометровій зоні. Реальна економія? Авжеж!
На часі й практичне створення Чорнобильського біосферного радіаційно-екологічного заповідника. Це дозволило би, перш за все, зберігати й охороняти об’єкти природно-заповідного фонду України, яких у Чорнобильській зоні – аж одинадцять. Це дало би належне фінансування природоохоронних програм, у тому числі – протипожежний захист лісів. Адже нині державне фінансування «зони відчуження» використовується, в основному, для підтримання інфраструктури, до якої, скажімо, збереження лісових екосистем не має жодного стосунку. Фахівці звертають увагу й на унікальність чорнобильських флори та фауни, які, безумовно, варті подальшого зберігання й дослідження.
Гадаємо, не лише національні академії, інститути та науково-дослідні центри, а й чимало міжнародних установ радо втілювали би свої проекти на цій території, що, у свою чергу, допомогло б залучити кошти й «відредагувати» імідж нашого Чорнобиля. Варто сказати, що поряд із «зоною відчуження», на території сусідньої Білорусі, вже працює Поліський державний радіаційно-екологічний заповідник, а це на майбутнє – можливість створення під егідою ЮНЕСКО й за участі України міжнародного біосферного заповідника.
Кілька слів про місто Чорнобиль. На нашу думку, є сенс поступово відмовитися від розташування робітників, працюючих вахтовим методом на ЧАЕС, у будинках та гуртожитках міста. Ефективнішим та оптимальнішим є залучення до робіт на проектах ЧАЕС мешканців Славутича, Іванкова та Іванківського району. В самому ж Чорнобилі годилося би створити адміністративний (діловий) центр для роботи міжнародних організацій та проведення форумів, конференцій, інших заходів, а з огляду на збільшення потоку туристів – покращити готельну інфраструктуру.
Не можна обійти увагою й місто Прип’ять. Це, напевне, місто-музей однієї людської помилки, а тому воно мусить мати відповідний інформаційний центр, який би дав можливість будь-кому побачити на власні очі, до чого може призвести людська помилка.
Отже, в будь-якому разі наша держава повинна чітко визначити та почати втілення стратегії розвитку цього регіону, аби Чорнобильська зона перетворилася із зони страху, тіньової економіки та корупції – на територію гордості, інновацій та науки.
Іван ГЛАДУНЯК, заслужений юрист України
Михайло ПОЖИВАНОВ, доктор технічних наук
Нова «Арка» у цифрах і фактах
- 10 серпня 2007 року: укладено контракт між ДСП ЧАЕС та NOVARKA на проектування, будівництво, введення в експлуатацію першого пускового комплексу нового безпечного конфайнмента. Вартість контракту: 1,424 млрд євро.
- 2008 – 2010 роки – роботи з очищення території. Вивезено 158 000 куб. метрів технологічних матеріалів та радіоактивних відходів.
- 2011 – 2013 – будівництво фундаментів монтажної, транспортної та сервісної зон нового безпечного конфайнмента. 57 000 кв. метрів – робоча платформа монтажної зони. Укладено бетону 137 000 куб. метрів.
- 13 березня 2012 року – розпочався монтаж «Арки».
- Довжина підземних комунікацій об’єкта – 21 км.
- Вага «Арки»: 37 000 тонн. Ширина 257 м, висота 108 м, довжина 162 м.
- Строк служби: 100 років. Температурний режим: -30°С до +50°С. Сейсмічна стійкість: 9 балів за шкалою Ріхтера.
За інформацією ДСП ЧАЕС, 2016 р.
