13 січня 1991 року радянські війська взяли штурмом телевізійний центр у Вільнюсі. Під час штурму загинуло 14 литовців, поранено 1000 людей, із них 31 тяжко.
14 січня зі Львова до Вільнюса вирушив автомобіль «швидкої допомоги», напакований перев’язочними матеріалами, ліками, іншими речами, необхідними для надання невідкладної допомоги пораненим людям. Це був, власне, лише один автомобіль із багатьох, які прибули з Галичини до нескореної Литви. Я згадую саме ту «швидку», в якій до Вільнюса рушили лікарі-хірурги Юрій Філь і Дмитро Басілія, депутати Львівської міської ради 1-го скликання. Як я розумію, рішення про допомогу було ухвалене міською радою. Дмитро мав при собі телекамеру, дуже простеньку, але працюючу.
Їх зустрічали як братів. Ішлося не тільки й не стільки про бинти і ліки, але, найперше, про солідарність із литовськими побратимами й посестрами, які жертвували життям у борні за свободу. «За вашу і нашу свободу!» — гасло, яке лунало в ті дні скрізь із новою силою.
Дмитрові вдалося зняти Сейм, оточений барикадами, і поранених людей, і активістів «Саюдісу», які йшли голіруч проти танків, і 21-річну дівчинку Лорету Асанавічюте, яка помирала в лікарні, розчавлена радянською бойовою машиною…
Львівське телебачення показувало якусь частину того аматорського фільму. Куди він подівся – наразі невідомо.
Згодом, коли мені випало побувати у Литві, під час екскурсії парламентським музеєм, де були й матеріали про події січня 1991-го, я почула прізвища Юрія Філя і Дмитра Басілії – їх було названо як приклад братерської підтримки й солідарності.
22 січня 1991 року в Луганську рухівці разом із однодумцями організували «Ланцюг єднання» на честь Акту Злуки УНР і ЗУНР. По завершенні всі – депутати від «Демократичного Луганська», націонал- і загалдемократи — зібралися у залі міської ради: наш депутат Верховної Ради СРСР Юрій Щекочихін щойно приїхав із Литви, привіз фільм про ті трагічні й героїчні події. Спочатку Юрій розповідав. Він говорив із гордістю й повагою про литовців, які постали на захист своєї свободи, на очах його бриніли сльози, голос уривався. Ще він говорив, що Україна теж неодмінно стане вільною. Завершив свою промову тим прекрасним: «За вашу і нашу свободу!» На початку фільму всі встали і так, стоячи, дивилися до останнього кадра. Серед нас був і литовець – чоловік нашої рухівки Оксани Соколовської й теж рухівець. Після перегляду люди ринули до нього, аби обійняти, потиснути руку, сказати кілька теплих слів. А потім усі присутні вийшли на стихійний мітинг підтримки литовського народу, вимагаючи від радянської влади припинити агресію проти Литви.
Подвиг литовців надихнув нас неймовірно. Ми, луганські патріоти-українці, без жодного сумніву готові були віддати життя за Волю України. Переконана, що такі настрої панували тоді в усій країні. Мітинги на захист Литви відбулися в Києві, Львові, багатьох інших містах.
Ще маю сказати про мою подругу Людмилу Жильцову (Вусик). 8 грудня 1988р. при Литовському фонді культури створили Громаду українців Литви (ГУЛ). Людмила Жильцова очолювала ГУЛ, була членом Сейму Саюдісу , брала участь у боротьбі за незалежність Литви. Саме вона організувала друкування української позацензурної преси, яку потім із Литви активісти перевозили до України й поширювали. Якось Людмила мені розповідала, як уночі вона пішки – з іншого краю міста — діставалася на січневі барикади біля парламенту…
Тепер докладніше про січень 1991-го.
Литва першою з-поміж тодішніх республік СРСР почала торувати шлях до незалежності. 1988р. постав «Саюдіс» — громадсько-політиччний рух, який розгорнув і очолив національно-визвольні змагання литовського народу.
У 1990р. відбулися вибори до Верховної Ради Литовської РСР, на яких перемогу отримали демократичні, незалежницькі сили. 11 березня 1990р. новий склад ВР Литви ухвалив рішення про визнання постанови Народного сейму щодо приєднання Литви до Радянського Союзу від 1940р. недійсною, та про вихід республіки зі складу СРСР. У квітні цього ж року Москва запровадила енергетичну та економічну блокаду Литви. Уряд К.Прунскєнє змушений був припинити державне регулювання цін на продукти харчування, і вони стрімко зросли. Створена комуністами за вказівкою з Кремля організація «Єдінство» організувала акції проти незалежності Литви – мовляв, економічна блокада та пов’язані з нею проблеми – наслідок відокремлення від СРСР. Представники «Єдінства» намагалися захопити будівлю парламенту, їм це не вдалося.
На той час уже було відомо, що Москва планує військове вторгнення у Вільнюс. 8-9 січня до Литви були передислоковані спецпідрозділ «Альфа», Псковська дивізія повітряно-десантних військ та інші частини радянської армії. 11 січня радянські війська захопили Будинок преси у Вільнюсі, ретрансляційний телевізійний вузол у Неменчині, ще деякі будівлі у столиці, Шауляї та Алітусі. Керівництво Сейму закликало громадян взяти участь у охороні парламенту, телевежі, радіоцентру, головпошти , телефонних станцій тощо. МЗС Литви скерувало до МЗС СРСР ноту протесту проти «окупаційних дій радянських військовослужбовців на території республіки».
О 20:00 було припинене залізничне сполучення з Вільнюсом. О 1.00 ночі 12 січня озброєні солдати захопили Департамент охорони краю, а десантники – телефонний вузол. На якийся час зв’язок нескореного міста із зовнішнім світом припинився.
Вночі проти 13 січня радянські десантники та підрозділ «Альфа» у супроводі танків і броньованих машин штурмували телевежу у Вільнюсі, розташовану на високому пагорбі на правому березі ріки Неріс. Біля телевежі та телецентру їх намагалися зупинити голіруч прості литовці. Під час захоплення телевежі загинуло 14 людей, поранено 1000, з них 31 – тяжко.
На заклик «Саюдісу» громадяни стали на захист парламенту, почалося зведення барикад. Штурму парламенту не відбулося. Після захоплення телецентру литовське телебачення розпочало мовлення з Каунасу, потім його ретранслювати став один із шведських телеканалів. Про події в Литві дізнався увесь світ.
Світова спільнота вкрай негативно відреагувала на радянську агресію проти Литви. Уряди та парламенти (в тому числі – Верховна Рада України) висловили своє засудження цього нападу.
Ніхто з радянських посадовців не взяв на себе відповідальність за трагічні події в Литві. Горбачов заявив, що взагалі нічого не знав про агресію, міністри-«силовики» стверджували, що жодних наказів не віддавали.
13 січня в Литві — також День поминання загиблих під час спроби захоплення Вільнюсу радянськими військами.
Олена Бондаренко, Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна»
