Військовий госпіталь на вул.Чорновола, 122 існує з 1941 року. Ще в 90-х роках він був розрахований на 400 ліжок. Поступово їх чисельність скорочувалася: спершу до 200, потім і до 100 ліжок. Однак війна показала, що військова медицина потрібна, і що рішення про скорочення було хибним. Тому в вересні 2015 року в зв’язку з необхідністю госпіталізувати хворих і поранених учасників АТО кількість ліжкомісць знову збільшили до двохсот. Зазвичай останніми місяцями в закладі перебуває 160–180 пацієнтів. Пік наповненості спостерігався у 2014 році, коли десятками везли поранених. У день нашого відвідання госпіталю в ньому перебувало 164 пацієнти. В основному, тут лікуються мешканці Хмельниччини, дещо менше – з сусідніх Тернопільщини, Рівненщини, Буковини.
Нині у військовому госпіталі працює 13 лікувальних і діагностичних відділень: терапевтичне, неврологічне, хірургічне, травматологічне, реанімаційне, інфекційне, приймальне, офтальмологічне, стоматологічне, фізіотерапевтичне, лабораторне, відділення функціональної діагностики, ЛОР-відділення. Всі вони відіграють однаково важливу роль, адже від того, наскільки правильно проведено обстеження, поставлено діагноз, залежатиме, чи ефективним буде лікування. Є в госпіталі свої провідні лікарі, золоті руки яких врятували сотні життів. Це хірурги Олександр Миколайович Дігтяр, Іван Ананійович Приймак, Ярослав Броніславович Красуцький, Андрій Анатолійович Щудляк; терапевти Олександр Петрович Стець, Світлана Олександрівна Алиськевич, Володимир Миколайович Долинський; невропатолог Микола Васильович Баласюк, Ігор Миколайович Атаманчук,офтальмолог Роман Миронович Буга, начальник УЗД-кабінету Лілія Іванівна Саїнчук. Заступник начальника госпіталю з морально-психологічного забезпечення Михайло Дмитрович Дячук розповідає, що їхній заклад тісно співпрацює з міською та обласною лікарнями. Фахівці з цих лікарень у разі потреби приїжджають до госпіталю, консультують, надають допомогу. В 2014 році сюди приїжджав фахівець із Канади, який проводив навчання персоналу з надання першої допомоги. Лікарі беруть участь у зборах, конференціях фахівців, де мають можливість поділитися власними знаннями і досягненнями та почерпнути щось нове з досвіду інших своїх колег. Майже весь особовий склад Хмельницького військового госпіталю побував у зоні АТО. І це стосується не лише чоловіків: вже декілька з юних дівчат-медсестер, які в 2015 році лише закінчили навчання, також побували на Сході.
Кадрами на сьогодні госпіталь забезпечений повністю: від фахівців-лікарів до молодшого медичного персоналу. Однак трапляється збільшення навантаження на певного фахівця, якщо його колегу такого самого профілю відправляють до зони АТО для лікування бійців, які перебувають на фронті. Не залишається поза увагою й психологічне здоров’я тих, хто повертається з АТО. Збройними Силами України створений соціально-психологічний центр, який здійснює акредитацію психологів, котрі мають право працювати з військовими. Першою психологічну допомогу пацієнтам госпіталю в 2014 році почала надавати жінка-військовослужбовець, психолог, яка служить у військовій частині А3013. Попри свою зовнішню тендітність, ця жінка має неймовірну внутрішню силу, і є справді хорошим фахівцем у своїй справі. Дещо пізніше до допомоги військовослужбовцям, які перебувають у госпіталі, долучилася кризовий психолог Марина Маліновська та ще четверо її колег з центру «Простір».
Крім психологів, духовну підтримку бійцям з 2014 року надає отець Леонід Дьяченко, який став уже свого роду янголом-охоронцем госпіталю. До речі, священнослужитель здійснював не лише духовну, а й матеріальну підтримку. Щотижня він привозив для передачі на фронт безліч необхідних речей: від продуктів харчування до акумуляторів. Практично щонеділі він проводить молебні з хлопцями, які прибули на лікування з АТО, також благословляє кожну лікарсько-сестринську бригаду перед виїздом на Схід. Можливо, саме завдяки його молитвам всі вони поверталися додому цілі та неушкоджені.
Гарно відгукуються колеги і про начальника госпіталю Олександра Івановича Завроцького. При чому, відзначають і його професіоналізм як лікаря і як умілого керівника та господарника. Свій шлях у військовій медицині Олександр Іванович починав з базового ракетного госпіталю 19-ї ракетної дивізії на посаді лікаря-фахівця поліклінічного відділення. В 1996 році він очолив функціонально-діагностичне відділення, яким керував до 2005 року. Був начальником філіалу, де базувалось хірургічне відділення, згодом – заступником начальника госпіталю з медичної частини, а з 2007 року очолив госпіталь військової частини А2339. За роки його перебування на цій посаді зроблено капітальний ремонт у хірургічному, неврологічному, терапевтичному відділеннях.
Актуальним завданням для госпіталю на сьогодні є будівництво ліфта та запуск його в роботу. Адже в госпіталь прибувають поранені, які потребують хірургічного втручання, а хірургічне відділення розташоване на другому поверсі лікувального корпусу. Доставляти їх туди доводиться на ношах, що не дуже зручно. Крім того, в госпіталь часто звертаються літні люди, ветерани-військовослужбовці, для яких пішки підійматися на другий чи третій поверх уже досить важко. Пацієнтам, які ледь ходять по відділенню на милицях, неможливо самостійно спускатися і підніматися сходами, а їм також хочеться вийти на вулицю і подихати свіжим повітрям. Тому ліфт у шпиталі – це необхідність. На сьогодні розроблено проект та виконано 50 % робіт з будівництва. Потреба в коштах на облаштування ліфта – понад 300 тисяч гривень. Першими кошти на цю справу почали надавати просто небайдужі громадяни, учні шкіл та їхні батьки, частково виділили депутати, частково – підприємці Хмельницької області. Так, наприклад, свій внесок на будівництво шахти ліфта зробили учні 1–4 класів ЗОШ № 4 міста Хмельницького, НВК № 4, НВК № 7, Ярмолинецький НВК. Шахту ліфта вже майже зроблено. Тепер найголовніше – встановити саму кабіну. В госпіталі сподіваються, що наприкінці літа ліфт уже запрацює.
Щодо забезпечення продуктами харчування, тут запевняють, що всього вистачає. Щонеділі проводиться опитування серед тих, хто лікується в госпіталі, на предмет того, чи все їх влаштовує в харчуванні, лікуванні, умовах, у яких вони перебувають. Опитування проводиться усно та у вигляді письмового анкетування, і результати його зберігаються протягом кількох років. «Комусь не вистачає фруктів, а комусь борщ не такий смачний, як у мами, – під смак кожного пацієнта ми підлаштуватись не можемо, але в цілому в госпіталі дотримуються всіх нормативів щодо харчування. Ми стежимо за тим, щоб у раціоні вистачало м’яса та всі продукти були якісними», – розповідає Михайло Дмитрович.
Лікарняним одягом пацієнти госпіталю забезпечені, частково завдяки речовій службі, частково його в 2015 році пошили та передали до госпіталю волонтери.
Останнім часом порушувалося питання про створення реабілітаційного центру на базі Військового містечка № 24 за адресою вул. Довженка, 8, де колись також розміщувався ракетний військовий госпіталь. Це стало причиною візиту до Хмельницького в.о. Міністра охорони здоров’я Уляни Супрун. Однак полковник м/с Завроцький О.І. вважає, що це не є доцільним: «Не потрібно створювати для реабілітації додаткові структури, тому що вони фінансово дуже витратні. В нас вже є структура, де зосереджені відповідні фахівці та є відповідна територія». Для реабілітації військовослужбовців ЗСУ існують інститут і відповідні відділення в м. Ірпінь та реабілітаційні центри при санаторно-курортних закладах. Що стосується реабілітації учасників АТО, то з цим завданням цілком може впоратися військовий шпиталь інвалідів війни, що на Ружичній. На думку Олександра Івановича, доцільно перепрофілювати військовий госпіталь на Ружичній таким чином, аби він став виконувати роль реабілітаційного центру не лише для учасників АТО, а й усіх мешканців області, які мають серйозні проблеми зі здоров’ям та потребують реабілітації під наглядом висококваліфікованих фахівців.
Юлія ЯРЕМЧУК
