– Як давно в Хмельницькому з’явився петанк?
– У 2015 році в місті був зареєстрований Хмельницький обласний відокремлений підрозділ громадської організації Всеукраїнської ГО «Всеукраїнська федерація петанку». На основі його був створений клуб «NUKRA» (Нормандія-Україна).
– Петанк – це незвичний спорт не тільки для Хмельницького, а й для України. З чого почався інтерес до цієї гри?
– Власне, почалось все зі співпраці з паном Гі Дюпоном, який займається благодійністю і підтримкою українських благодійних фондів. Мало того, він відкрив кілька французьких шкіл у Хмельницькій області, зокрема в Деражні, з метою знайомити українців із французькою культурою. Він і привіз цей спорт сюди, показав суть гри, правила. Кілька років грали як любителі. Потім він запровадив для нас призи, кубки, привозив медалі, і ми почали працювати над технікою, організовувати перші змагання. І пізніше вирішили організувати клуб.
– А як почалась ваша робота з людьми з особливими потребами?
– Мені розповіли історію про інваліда, який 8 років не виходив на вулицю. Його доглядає старенька мама, вона витягнути його на вулицю не може. А коли почали спілкуватись з людьми і дізнаватись більше про стан проблеми, скільки насправді є інвалідів, які роками не виходять на вулицю, – я жахнувся. Уявіть: інвалід живе на 9 поверсі в гуртожитку на вулиці Трудовій. А ліфт по плануванню будинку їде до 8 поверху. І як йому бути? Треба шукати групу волонтерів, які б могли допомогти йому спуститись на вулицю.
Таких людей багато, але в місті їх не видно взагалі. Оскільки я був президентом клубу з петанку, в мене виникла ідея об’єднати максимально всіх людей з вадами, на візках, аби вони могли хоч якось побачити світ і спілкувались одне з одним.
Коли я почав розбиратись далі, я дізнався, що вони одне одного навіть не знають. Не спілкуються ніяк. Наша соціальна служба не хотіла видавати персональні дані. Зрозуміло, що вони діяли згідно з законом. Але ми все ж знайшли людей, які допомогли нам – давали мій номер людям, і до мене почали телефонувати. І коли ці люди з вадами почали приїжджати на наші тренування, вони були настільки замкнені і сором’язливі, що боялись не те щоб під’їхати до площадки, вони стояли в метрах ста і запитували, чи можна постояти і звідти подивитись. То ми вмовляли кожного під’їхати на площадку, аби вони брали кульки і потрохи грали. І вже після того, як їх стало 5–6, то багато хто почав приєднуватись. Мало того, вони самоорганізувались і створили ГО «Світ без бар’єрів». І сьогодні ця організація нараховує вже близько 40 людей. І вони вже самі виступають у міській раді, добились, аби по всьому центру зробили пандуси (з’їзди). І вже людина на візку від «Дитячого світу» до залізничного вокзалу може проїхати без перешкод. Так само і магазини. Багато куди вони можуть заїхати без проблем. Це фактично наша робота, яку ми зробили і розвинули. І благо, що міська рада і сам мер міста сприяють цьому всьому і допомагають.
– Які подальші перспективи роботи в цьому напрямку?
– Зараз є ідея об’єднати якнайбільше інвалідів з усієї України, аби вони між собою могли спілкуватись. Ми в минулому році домовились з паралімпійським комітетом, аби в Києві максимально об’єднали людей хоча б з 3–4 міст України і провели турнір з петанку між людьми з вадами. Треба, щоб вони могли поспілкуватись між собою, знайшли спільні інтереси і допомагали розвивати інші регіони по прикладу нашого регіону, нашої громадської організації.
– Хмельницький петанк-клуб перший з українських клубів, який зайнявся цим напрямком роботи. А хтось вже переймає досвід? За порадами телефонують?
– Так, телефонували з Дніпра, наприклад, з Харкова телефонували атовці, а в Жовтих Водах цей рух зацікавив паралімпійців. Це розвиток. Люди не сидять перед комп’ютером чи телевізором. Вони щось роблять, спілкуються, живуть. Це найголовніше. Наші люди з вадами двічі-тричі на сезон їдуть до табору в Летичів, там відпочивають, живуть повним життям. І це серйозне наше досягнення. І якби кожна наша людина займалась такою благодійністю, то в нас світ змінився б дуже швидко. Було б усе в порядку. Я за те, щоб ми жили, розвивались і не забували про знедолених людей.
– Поширена думка, що петанк – це спорт французьких пенсіонерів.
– Насправді всі грають у цю гру. На сьогодні це четверта в світі гра за популярністю після футболу, тенісу, баскетболу. А ось у Європі ми вже треті. Мало того, в нас є перспектива зайняти друге місце, бо ми близько до тенісу. Призові фонди на змаганнях з петанку становлять кілька мільйонів євро, глядачі з усього світу приїжджають подивитись на змагання. В цю гру грають у 50 країнах світу. Можуть бути локальні відмінності, але принцип і суть ті самі.
– Чи об’єднані українські клуби, створена федерація петанку?
– Так, є. Навіть дві. Одна з них – Ужгородська федерація. Там грають вже на більш професійному рівні і в основному беруть участь у змаганнях у Польщі, Чехії, Словаччині. Вони перші, хто поставив гру на професійний рівень. Може, хтось з-за кордону допоміг їм. Львів приєднується час від часу то до Ужгороду, то до нас. І є Всеукраїнська федерація, яка об’єднує Харків, Київ, Хмельницький, Херсон, Дніпро. Це основні клуби. Але гра стає все популярнішою, і до нас приєднується багато нових клубів. Всього їх є понад 20 в Україні. Але я особисто знайомий не з усіма поки що.
– Наскільки місцева влада сприяє діяльності клубу?
– З міською радою були підписані угоди, аби вони виділяли для гри майданчики, надавали фінансування, давали дозволи грати на площадках. І управління спорту йде нам назустріч. А от у плані фінансування – то не дуже підтримують.
До прикладу, на сьогодні Харківська міська рада повністю сприяє популяризації петанку, вона виділила дуже велику площадку для гри. В Харкові їх нараховуєтьсяпонад 20. Значною мірою розвитку петанку в Харкові сприяє Французький університет. У Харкові дуже багато людей грає в петанк. А в Києві вже в школах викладають петанк. Міносвіти ухвалило Постанову про розвиток петанку в середніх школах України. Масштаби збільшуються, гра стає все більш популярною, але маємо проблему: бракує фахівців і фінансування для того, щоб правильно впроваджувати гру і працювати над її популяризацією та залучати людей, особливо дітей, молодь.
До нас регулярно приїжджають французи, ми намагаємось залучити Київ, Харків, Херсон, Дніпро, це наші основні суперники. Ми влаштовували чемпіонат України, і 2015 року Хмельницький був чемпіоном України, а в 2016 ми поступились Херсону, в підсумку зайняли третю позицію.
Прикро, що бракує майданчиків. Адже в парку ми граємо на майданчику не для петанку, а волейболу. Це комунальна власність, можна грати, головне не пошкодити нічого.
– Чи є в планах домогтись виділення майданчику?
– Є, але на сьогодні то часу, то людей бракує. Деякі наші «активісти» виїхали закордон. Інші міста розвиваються по–іншому, більш прогресивний погляд мають, хоч люди ніби ті самі.
– А там місцева влада більше сприяє?
– Набагато. Виділяє майданчики, оплачує ігри, переїзди без проблем. Ось у Харкові міська рада зробила спеціальний приз і премії видала, петанк там спорт, що розвивається найбільш інтенсивно в місті. І вони отримують цей приз три роки поспіль!
Петанк така гра, в яку можна грати всюди, хоч у лісі на галявині. Але коли змагання проводяться, потрібно, щоб більш-менш підготовлений був майданчик, щоб були параметри витримані, мінімальна інфраструктура (лавочки, вбиральня тощо). Тому парк імені Івана Франка поки максимально підходить.
– Хочеться більшої підтримки, адже наш клуб має значні здобутки.
– Я думаю, що все стане на свої місця, нас підтримуватимуть надалі. Є в планах проводити змагання, може й залучити міську, обласну раду.
Фінансової підтримки з боку влади все ж бракує. Бо своїми силами важко впоратись. Якщо команди з інших міст до нас приїжджають на змагання, то Хмельницький практично не може нікуди виїхати. Якось нам вдалось вибратись до Києва – і це практично все. Людям важко зараз навіть квитки купити на потяг.
Але я думаю, в цьому році ми будемо подавати якийсь проект на потреби, можливо на наступний рік вже щось будемо мати. В Харкові міська влада виділила міську площадку, і вони можуть грати навіть взимку. Це поки що найбільш перспективне місто.
– Наразі інтерес у хмельничан до гри є?
– Так, навіть дуже. Постійно підходять люди і розпитують про гру. Плюси петанку в тому, що всі грають разом, він об’єднує. Цей спорт дозволяє таке робити, діти грають разом з дорослими. Власне, цим спортом ми об’єднали людей у візках.
Президент федерації – активна та прогресивна людина. До речі, дружина президента – перша чемпіонка України з тенісу, і всі тенісисти зараз грають у петанк.
Перспективи є, люди хочуть грати і розвиватись. Зараз у планах – продовжити роботу над об’єднанням візочників. Ми побачили цю нішу і можемо тут щось зробити. Тим більше, міська рада дуже цьому сприяє.
Вони прогресивні люди: самі вже організовують свята, самі знаходять одне одного. Ще три роки тому вони навіть не знали одне про одного, а зараз вирішують будь-які питання, самі забезпечують свої потреби. Ці люди повірили, що вони значимі, на них звертають увагу в соціумі. Це найважливіше. Ми показали фактично всій Україні, як можна об’єднувати й розвивати людей із вадами. І зараз у намірах розширити об’єднання в усій Україні. Залишилось знайти спонсорів.
Початок сезону ми плануємо на 8 червня, і триватиме він до глибокої осені. Саме 8 червня до Хмельницького приїдуть дві французькі команди, маємо в планах запросити ще й Київ. Ми відкриті для всіх і раді бачити всіх. Заходьте до групи в мережі Фейсбук, там є інформація про гру, про зустрічі.
