Як Вікентій Беретті змінив Київ за 5 років

history.org.ua

14 червня 1781 народився російський та український архітектор італійського походження Вікентій Беретті.

Він прожив в Києві усього 5 років, так і не побачив будівель, зведених за його проектами, але без цих споруд важко уявити собі сьогоднішній Київ.

За безпосередньої участі архітектора розроблено проекти таких університетських установ: Астрономічної обсерваторії (1840), Ботанічного саду, при розташуванні якого і побудові в ньому оранжерей спеціально цікавився думкою видатного українського вченого-природознавця Михайла Максимовича. В. Беретті спланував прилеглі до головного корпусу Університету території та нові міські магістралі — Володимирську вулицю, Університетський бульвар (нині — бульвар Тараса Шевченка). 1839 зведення за проектом Беретті Інституту шляхетних дівчат (нині — Міжнародний центр культури і мистецтв). Займався також завершенням спорудження католицького костелу (1837—1839), проектуванням 1-ї чоловічої гімназії, укріпленням залишків Золотих воріт. Співавтор генерального плану забудови Києва (затверджено 1837).

Сайт 1576.com.ua нагадує, що Беретті походив з родини італійського архітектора Іоанна Береті. Ще під час навчання у Петербурзькій академії мистецтв Вікентій взяв участь у реконструкції Петербурзького театру, за що отримав в подарунок від імператора Олександра І золоту табакерку.

З 1804 року його призначають помічником міського архітектора Петербурга. Проекти Беретті отримують нагороду за нагородою. За будинок казарм кінного полку – золота медаль Академії мистецтв, а за проект петербурзького кадетського корпусу йому у 28 років присвоїли звання академіка.

Вікентія призначили міським архітектором столиці. Він будував за власними проектами цивільні і військові будівлі, церкви та школи, промислові об’єкти та житлові будинки.

У 1834 році Беретті запропонували взяти участь в конкурсі на створення проекту Київського університету. Конкурентами стали найвідоміші архітектори імперії – Костянтин Тон, Олександр Брюлов та Авраам Мельников. Імператор Микола І затвердив саме проект В. Беретті.

Через рік йому доручили складання кошторису майбутнього будівництва. Спочатку виходила астрономічна сума у 8 мільйонів рублів і будівництво опинилось під загрозою. Проте архітектор пояснив імператору, що проблема у високих цінах на матеріали. Тоді імператор «розібрався» з постачальниками і будівництво обійшлось у 3,5 млн.

Два роки Беретті поєднує обидві свої професії – зодчого і професора Академії мистецтв, що змушує його постійно переміщатися між Києвом і Петербургом. Професор не міг постійно їздити між двома містами, тому повністю перебрався до Києва і взяв участь у складенні нового генерального плану забудови міста.

Будівництво університету тривало 7 років. Архітектор зробив будівлю презентабельною як з східного боку та і західного боку. Тоді ще не існувало вулиці Володимирської — замість неї було поле. Тому Беретті починає проектувати і найближчі вулиці. За наказом Миколи І університет мав височіти над рештою будівель.

Микола І наказав пофарбувати університет у колір, зазначивши у своєму наказі: «окрасить тем цветом, каким окрашен Зимний дворец в С.-Петербурге, т. е. под дикий камень, заметив, что этот цвет, удаляя всякую пестроту, есть самый приличный для большого здания».

Проте у дорозі переплутали складові фарб. Частину взагалі загубили. Тому «фарбував» корпус уже син Вікентія, архітектор Олександр Беретті, який обрав червоний колір.

Другою спорудою італійця в Києві став будинок Інституту шляхетних дівчат на вулиці Інститутській. Корпус складався з 4 поверхів та флігелю. На першому поверсі – приймальня, лікарня та квартири працівниць. Другий поверх займали бібліотека, їдальня та зал зборів, а третій – кімнати учениць.

Сьогодні це Міжнародний центр культури і мистецтв Федерації профспілок України, більш відомий як Жовтневий палац.

Третя будівля Вікентія Беретті в Києві – астрономічна обсерваторія університету в передмісті Кудрявці розпочата в 1841 і завершена сином Олександром в 1845 році. Проте Олександр Вікентійович значно змінив початковий проект.

Так само він вчинив і з проектом внутрішніх приміщень університету св. Володимира. Тому ці будівлі можна назвати спільним творінням батька та сина.