24tv.ua
Ім’я очільниці Нацбанку походить від латинського valere, що означає «бути сильним». Сила Валерії Гонтаревої – у її близькості до президента. І у готовності глави держави їй підіграти. Саме тому, скоріше за все, протягом останнього в цьому парламентському сезоні пленарного тижня заміна Гонтаревої так і не відбудеться. А сама Валерія залишиться у малозрозумілому статусі – чи то чиновниці, яка подала у відставку, чи то працівника, котрий реалізовує право на законну щорічну відпустку.
Кількістю персонажів, чия ротація давно назріла чи навіть перезріла, Україну не здивувати. Наша держава якось примудряється обходитися без нового омбудсмана, нового голови Нацбанку, нового очільника Фонду держмайна, нових членів Рахункової палати та Центрвиборчкому, а також трьох нових урядовців — міністра охорони здоров’я, міністра аграрної політики, та наступного глави «Мінстеця».
Як то кажуть, «пересічні українці» навіть не помічають відсутності нових та нав’язливої присутності старих кадрів. А непересічні – такі, як президент, члени уряду, глави парламентських партій і фракцій – звичайно ж, чудово поінформовані про те, що «термін придатності» деяких держслужбовців давно добіг кінця, проте не квапляться викидати їх на політичний смітник.
Чому? Причин є лише дві. Перша: вакантне крісло є надто «смачним», і довкола нього можна (і треба) організувати бучні торги. Приклад – посада омбудсмана, яку давали «Народному фронту» за їхню згоду «уступити» БПП право керувати Рахунковою палатою. Все нібито було домовлено, проте щось у цій грі «голову за голову» таки не зрослося, й голосування за нового омбудсмана відтермінували.
Друга причина: «нагорі» існує зацікавлення у тому, щоб на своєму місці лишався черговий (корисний для влади) і майже безсмертний «дункан маклауд». І байдуже, що його репутація давно помножена на нуль, а сам він пересидів вже всі можливі каденції. Приклад – посада голови ЦВК, яку буцімто надовго закріпили за «вічним» Охендовським.
Любителі конспірології подейкують про те, що Охендовський потрібен Порошенку, аби не реєструвати кандидатом в президенти Юлію Тимошенко. Причина? Судимість останньої. З юридичної точки зору це – нонсенс, адже вирок Тимошенко анульовано. Звичайно, в Україні буває все, і плювання на норми права також, але, скоріше за все, Охендовський (котрий, до речі, і сам «ходить під справою») мусить виконати якусь іншу місію. Яку – наразі не зрозуміло.
Зате все гранично зрозуміло з Валерією Гонтаревою. «Недозвільнена» глава Нацбанку повернулася з тривалої відпустки і відразу ж зустрілася з президентом України. Давні колеги погомоніли про те, що було б незле призначити на посаду головного держрегулятора нинішнього керівника «Райффайзен Банку Аваль» Володимира Лавренчука. Проте насправді ясно, що ніякого Лавренчука ніхто нікуди пропонувати не стане. А якщо і стане – то радше для годиться.
Втім, Лавренчук – також близький президенту, а отже, це і є справді єдиний реальний кандидат. Але час його ще не настав. Лавренчука іще трохи потримають на лаві запасних, адже зараз завдання полягає в тому, аби якомога довше відтермінувати перепризначення голови НБУ. Причина проста: новий глава буде змушений провести аудит, тобто перевірити справи старого. А цей аудит – якщо вже займатися ним за всіма правилами! – може актуалізувати безліч незручних запитань.
Головне з яких пов’язане навіть не з обвалом гривні, а з тим, як відбувалося рефінансування банків: хто отримував кошти від держрегулятора і чому? І чи були при цьому дотримані банківські нормативи? І яку роль відіграв у ліквідації банків керівник Фонду гарантування вкладів Костянтин Ворушилін – персона, майже так само недоторкана, як і Валерія Гонтарева? (Ворушилін 11 років очолював «Мрію» – «особистий» банк Петра Порошенка).
Як бачимо, питань багато, а життя тим часом не стоїть на місці й підкидає нові проблеми. Наприклад, що робити із банками, які почали оскаржувати своє банкрутство у судовому порядку? І, зокрема, з тими з них, які пройшли цей шлях успішно та отримали рішення на свою користь? Банк «Хрещатик», приміром, вже має на руках ухвалу Київського апеляційного адмінсуду, в якій чорним по білому зазначено, що віднесення «Хрещатика» до категорії неплатоспроможних банків було незаконним.
Фонд гарантування вкладів обіцяє оскаржити це рішення в касаційному порядку, бо воно, мовляв, «матиме негативні наслідки для вкладників». Це, щоправда, не зовсім коректне твердження. Для вкладників наслідки рішення є якраз цілком позитивними, бо вони можуть вимагати повернення своїх вкладів. Причому в повному обсязі. Проте активи банку вже продані, а це означає, що відшкодування збитків має сплачувати держава. А заодно – й засудити ту персону, чиї дії призвели до подібної ситуації.
Погодьмося, що на екваторі президентської каденції (та в межичассі парламентських виборів) це – доволі незручний порядок денний. Кому зараз потрібно ворушити всю цю купу «траблів», яка неодмінно дасться взнаки при новому главі НБУ? Краще пересидіти й перечекати. Або – в крайньому випадку – призначити на цю посаду Гонтареву-2. Цілком керовану, прогнозовану і слухняну.
Як бачимо, не мала рації англійська королева Єлизавета І, коли казала, що час – це ворог влади. У ХХІ столітті – інші ритми, і час є якраз великим другом влади: у його круговерті та калейдоскопічній зміні подій легко приховати небажане, тобто те, що вже за рік-два втратить свою гостроту. Саме тому ми проживаємо період «незмінних» та «незамінних» – вони допомагають ховати кінці у воду. І більше, зауважимо, не несуть жодної корисної функції.
