Холодна війна – стара, нова і вічна

20 Липня 2017 11:29

dt.ua

Велика кількість експертів та журналістів робить одну загальну помилку, називаючи періодичні випади режиму Путіна початком “нової Холодної війни”. Чи є ці загострення такими вже «новими»? І чи існує в такому випадку точка біфуркації?

Протистояння між Заходом та Росією назвати новими чи такими, що нещодавно почалися, складно. Але не складно прослідкувати в історії той факт, що Росія завжди була консервативною та монархічно-деспотичною державою. Всі без винятку монархи дивилися – інколи трохи із заздрістю, але частіше з жахом, – на демократичні перетворення в Європі. Найбільше, що так лякало царів Московських, було становлення в географічно близьких державах громадянського протестного суспільства.  Після перемоги над Наполеоном Олександр І та Микола І були готові придушити будь-який прояв відновлення «революційної чуми».

Бий чужих, щоб свої боялись…демократії

Повстання в Польщі вибухнуло в 1830 році на хвилі європейських революційних і національних рухів, спрямованих проти домінування трьох абсолютистських імперій на континенті — Росії, Австрії та Прусії. Безпосередніми причинами повстання стало порушення дарованої царем Олександром І конституції Королівства Польського (1815), придушення ліберальної польської опозиції та патріотичних організацій, запровадження цензури й репресивно-поліційних порядків. Царизм вдався до жорстоких репресій проти учасників повстання, скасував конституцію Королівства і, одночасно, більшість ознак автономії польських земель.

В березні 1848 року через законсервованість, відсутність реформ та феодальні порядки Угорщина теж вибухнула бунтом. Але в обох випадках Російська імперія придушила повстання жорстоко і встановила військову диктатуру. Обидва безпринципних втручання поширило континентом анти-російські настрої і, водночас, посприяло зростанню національної самосвідомості у поляків та угорців, утвердженню ідеї їхньої національної державності, поширенню демократичних настроїв.

Як “руський мир” на території Османської імперії знайшли

Коли Микола І на тлі демократичних революцій зрозумів, що втрачає позиції, він зробив те, що Путін в 2015 році. У лютому 1895 року він відрядив посла Меньшикова до Стамбула за згодою щодо Російського протекторату відносно 12 млн. православних на території Османської імперії. Після відмови російська армія захопила васальні князівства – Валахію та Молдавію, що і стало передумовою початку Кримської війни. Поразка в ній нічого не навчила Росію, але Європа винесла з неї цінний урок. У відповідь на російське вторгнення, представники Великої Британії, Франції, Пруссії та Австрійської імперії зібралися у Відні і  спочатку прийняли Віденську ноту, на яку Росії слід було звернути увагу, а потім об’єдналися у воєнних діях.

В своїх мріях розширити вплив вже Радянський Союз після Другої світової встановив комуністичну владу в Болгарії та Польщі, а  1946 року намагався дестабілізувати Грецію і претендував на контроль території Тріполітанії в Північній Африці, що звичайно не дозволили країни-союзники. В післявоєнний час Сталін зробив все, щоб підконтрольні йому території не брали участі у Плані Маршала по відбудові та економічній стабілізації Європи. Навпаки, він ініціював блокаду Західного Берліну та посилив комуністичну пропаганду. Всі європейські країни, які мали комуністичний режим на своїй території, пережили застій культурний, науковий та державницький, тому опісля ще довго оговтувались.

Холодна війна призвела до двох опосередкованих війн між США та Радянським Союзом – Корейської війни 1950 року та Карибської кризи 1962 року, в яких вони приймали участь лише в якості союзників тієї чи іншої держави.

Після її завершення Радянський Союз почав програвати периферійні конфлікти. А війна в Афганістані повністю виснажила армію та економіку, що і змусило Радянський Союз відмовитись від сателітів у Європі.

Ситуація між Росією і Заходом сьогодні практично ідентична з усіма зазначеними протистояннями

Сьогодні Росія агресивно відкидає західні цінності, не маючи власних. Хоч ніхто і не погрожує Москві воєнними нападами, анти-Західна істерія досі використовується владою для зменшення уваги до внутрішніх проблем  та консолідації підтримки лідеру країни. Холодна війна між Заходом і Росією розпочалася багато століть тому і не закінчилась досі, проте ще буде тривати.

Режим Путіна, як і Микола І, проголосив себе «захисником православних» та «руського мира». Таке твердження забезпечило Кремлю виправдання для дестабілізації сусідніх країн шляхом сепаратиської  пропаганди. І знову ж таки, як і його попередники, режим Путін боїться революцій і бунтів не менше, оскільки знає, що дух демократії має властивість переходити з країни в країну, як от з Грузії в Україну. А для законсервованого режиму дуже небезпечно мати поруч успішну країну з відмінними демократичними цінностями.

Підсумовуючи, слід підкреслити, що жоден з наведених конфліктів не був ініційований Заходом, навпаки, все, що відбувалося, було реакцією на дії Росії. Всі конфронтації Росії із сусідами в історії відбувалися через невирішені внутрішні проблеми, адже хіба можна звинувачувати правителя в бідності духовній, моральній та економічній, якщо країна перебуває в стані війни? Хоч і з повітряними млинами…

Позитивним сьогодні можна назвати той факт, що через постійну готовності до захисту своїх територій у світі утворилися «природні союзники», число яких постійно зростає. Вони підтримують одне одного у війнах з тероризмом, під час природних катаклізмів та економічних негараздів. Росія ж змушена діяти самостійно, інколи вдаючись до послуг дрібних сателітів.

Сьогодні Захід діє відносно окупованого Криму та частин Донецької та Луганської областей так само, як під час анексії Валахії та Молдавії – об’єднується. Результати для Росії відомі завдяки циклічності історії. «Нового» нічого не відбудеться.

Блог Валентини Різник

Джерело: ridna.in.ua