«У мирному житті ветерани війни стикаються з нелегким викликом. Вони мають ресоціалізуватися, адже тепер у них є важкі спогади, які неможливо забути. У цьому їм допомагають рідні та волонтери, а держава часто забуває про їх внесок. Є випадки, коли в поновлених документах українських ветеранів понижене звання або змінена спеціальність. Щоб отримувати регулярні компенсації, вони мають пройти медичну комісію, яка б підтвердила, що їх поранили під час бойових дій. Реабілітаційні центри, які б допомогли ветеранам подолати фізичні і психологічні травми, не будуються. І українські військові мають самотужки шукати програми, які б дозволили потрапити налікування, або реабілітацію за кордон», – каже Олексій Фурман.
Поранені бійці повернулися до мирного життя, однак процес соціалізації відбувається у них по-різному.
Ця виставка їздить містами України з грудня 2016 року, і таким чином автор хоче звернути увагу суспільства на проблему нестачі програм фізичної та психологчної реабілітації молодих ветеранів «АТО».
Щоб створити цей проект, Олексій Фурманз найомився з бійцями, їх рідними, і певний час проводив разом із ними, щоб відобразити реальне життя людей після поранення.
27-річному Івану Кушнєрову, який втратив руку, доводиться періодично мити естетичний протез, щоб він не втратив тілесний колір.
Комусь повернутися до мирного життя було легше, комусь – навпаки. Наприклад 29-річний Олександр Чалапчій втратив обидві ноги під час обстрілу у вересні 2014-го. Та незважаючи на важку травму навчився ходити і керувати автомобілем. А навесні 2015 року навіть відкрив власний бізнес. А от 27-річний Іван Кушнєрьов із Запоріжжя після полону і короткої відпустки повернувся на фронт, але під час бойової операції втратив ліву руку, три пальці правої руки і праве око. Є й такі, що поверталися на війну, нівіть з протезом, як 37-річний Олександр Сарабун: в серпні 2014 року чоловік втратив ногу, а взимку 2015-го вже повернувся на фонт.
Сам автор проекту не був присутній на відкритті, але відвідувачам показали презентаційний ролик фотографа.
Олексій Фурман каже, що поранення завдають бійцям не лише фізичної, а й ментальної травми. Наприклад, одним з героїв проекту став 21-річний Євгенов Гринчук. Йому було дуже важко, адже хлопець наступив на протипіхотну міну. Сам Євген, нащастя, вижив і вже переніс 17 операцій на ногах і внутрішніх органах, однак два його товариші, які були поруч, загинули.
Але разом з тим автор зазначає, що дехто з бійців стає волонтером і збирає допомогу для підрозділів, в яких служив, або знову знаходить сенс у мирному житті. Наприклад, 34-річний Олександр Сеньовський, який під час обстрілу втратив ногу, зараз активно допомагає волонтерам, ремонтуючи машини для українських військових. А 34-річний Анатолій Горбенко з Сум, який втратив обидві ноги під час вибуху керованого фугасу 16 червня цього року, бере участь у змаганнях з кросфіту.
Переглянути фотографії можна до 23 серпня в обласній універсальній науковій бібліотеці (вул. Героїв Майдану, 28).
«Історії, які ви бачите на цій виставці, є, безумовно, історіями подолання фізичної і ментальної травми. Я сподіваюся, що вони стануть не тільки частиною візуальної історії нашої країни, але й слугуватимуть терапією для ветеранів, які втрачають віру в життя після поранення», – каже фотограф.
Довідка: Олексій Фурман – український документальний фотограф і стипендіат програми Фулбрайта (Міссурійська Школа Журналістики, США). Працює над фотоілюстраціями та візуальними проектами з 2011 року. У 2013-му став одним з фотографів українського видання журналу «National Geographic». Знімав події Євромайдану, після чого поїхав до Криму, а потім – на схід України, де знімав військовий конфлікт для різних міжнародних видань. Його фотографії публікувалися в «The New York Times», «The Washington Post», «The Guardian», «Financial Times», «The Independent» та інших виданнях. А проект «Життя після поранення» отримав гран-прі конкурсу «IAFOR Documentary Photography Award» та гран-прі Міжнародної Фотовиставки газети «День» (Україна).
