resource.history.org.ua
Серед найважливіших подій загальноукраїнського значення, що відбулися 100 років тому, став Всеукраїнський з’їзд Вільного козацтва.
Цього дня, у 1917 році, на Всеукраїнському з’їзді Вільного козацтва у Чигирині, делегати від п’яти українських губерній і Кубані обрали своїм отаманом генерала Павла Скоропадського, нагадує Укрінформ.
Українська революція 1917—1921 років дала поштовх народній ініціативі по створенню в регіонах України громадських об’єднань різного спрямування. Особливе місце серед них посідає Вільне козацтво. Розпочався цей рух навесні 1917 року на Звенигородщині й поступово охопив Київщину, Чернігівщину, Поділля, Лівобережжя, центральні райони, а згодом і всю Україну.
Остаточна легалізація вільнокозацьких формувань відбулася на Другому Військовому з’їзді (18-23 червня 1917 року), який доручив Генеральному Військовому комітету зайнятися їх організацією. Наприкінці вересня 1917 року, у Києві відбулась нарада представників Вільного козацтва Київщини та гайдамацьких частин з Одеси, на якій було вирішено скликати загальний з’їзд Вільного козацтва.
Всеукраїнський з’їзд Вільного козацтва пройшов 16-20 жовтня (3-7 жовтня за старим стилем) 1917 року у Чигирині, що на Черкащині. На цьому з’їзді «Вільне козацтво» було остаточно оформлено як політична та військова сила: була розроблена організаційна структура, що копіювала давній козацький устрій — з Генеральною козацькою радою та наказним отаманом на чолі, з козацькою старшиною: осавулом, писарем, хорунжим, скарбником.
Газета «Народна воля» тоді повідомляла: «Від 3 до 6 жовтня в м. Чигирині (старій столиці України) відбувся Всеукраїнський з’їзд Вільного козацтва. Приїхало більш як 200 представників від 60 тисяч організованого Вільного козацтва з Київщини, Кубані, Чернігівщини, Катеринославщини, Полтавщини і Херсонщини… На з’їзді першим ділом обміркували і виправили статут Вільного козацтва, вироблений Генеральним військовим комітетом. Вибрали Генеральну раду Вільного козацтва з 12 людей, на чолі якої стоїть наказний отаман Скоропадський, потомок славного гетьмана. Заступником його вибрано осавула Кубанського козацтва Полтавця, генеральним писарем обрано Кочубея. З привітаннями були послані телеграми Українській Центральній Раді і Генеральному Секретаріату. Постійне перебування Ради призначено в м. Білій Церкві на Київщині».
3 листопада 1917 року, Центральна Рада і Генеральний Секретаріат, не зважаючи на спротив деяких урядовців, затвердили статут Вільного козацтва. Таким чином, Вільне козацтво стало першою в Україні народною озброєною організацією, яка підпорядковувалася Генеральному Секретаріату внутрішніх справ Української Центральної Ради. Її головними структурними одиницями були сотні.
До сотенної старшини входили 5 чоловік, кожна сотня мала свій прапор, канцелярію та бібліотеку. І хоча головним завданням Вільного козацтва була підтримка порядку у державі, боротьба із пограбуванням, насиллям і дезертирством, саме козацькі загони стали на захист незалежності України під час більшовицького наступу у 1917—1918 рр.
Окрім того, навіть після розформування у квітні 1918 року значна частина вільних козаків аж до 1923 року була ядром повстансько-селянського руху проти радянської влади.
Козаки, які входили до складу загонів Вільного козацтва, стали також основою формування трьох похідних груп Армії УНР – Подільської, Волинської та Бессарабської, які здійснили Другий Зимовий похід на Україну з території Польщі.
