Everyday.in.ua
Ще 150 років тому у Києві працювали банки, промисловці отримували фінансування, кияни відкривали депозити та брали кредити, а на фондовій біржі відбувались торги.
Звичайно, не обходилось без банкрутств та махінацій. Олег Магдич у своїй статті для 1576.com.ua розповідає, як працювали банки в Києві століття тому.
Перше банківське відділення в Києві відкрилось у 1781 році. Це була контора Асигнаційного банку, але через сім років її закрили через збитковість.
Невдовзі отримала право приймати заощадження Суспільна комісія, яка також видавала кредити. Однак справжня банківська діяльність розпочалась у 1839 році, коли у місті було створено відділення (або як тобі називали «контора») Державного банку.
У другій половині ХІХ століття почався своєрідний банківський бум — банки відкривалися в Києві один за іншим. На початку ХХ століття в місті вже налічувалося десять філій загальноімперських банків, п’ять власне київських банків та десять банківських контор.
Через місцеві банки проходили 30% фінансових операцій на українських землях.
Найактивніше банки вкладали у цукрову промисловість, яка була однією з найприбутковіших. 1576.com.ua
Банківські монстри
Найпотужнішою за фінансовими показниками була Київська контора Державного банку. Її активи на 1907 рік налічували 47 млн. рублів. Чиновник, який керував нею, мав звання дійсного статського радника (прирівнювався до генерал-майора).
Держбанк фінансував в першу чергу великі промислові підприємства, серед яких провідна роль належала цукрової промисловості, що не дивно, адже в той час Київ став загальноімперським центром цукру.
На Київській фондовій біржі перше місце за оборорами займала торгівля цукром, яка досягала 60-80 млн. руб. на рік. За один банківський рік Державний банк через своє київське відділення видавав цукрозаводчикам кредити на суму 40 млн руб. Цікаво, що тоді між банками існували навіть змагання, хто видасть більше кредитів цукровим заводам. Банкіри самі виходили на промисловців задля кредитування.
Власне київськими були п’ять банків: Київський земельний, Київський приватний комерційний, Київське товариство взаємного кредиту, Міське кредитне товариство та Київське купецьке товариство взаємного кредиту.
Усі київські банки були комерційними. Лідером серед них по праву вважався Київський приватний комерційний банк, головний будинок якого знаходився на Хрещатику.
Банківська реклама
Його раду очолював фінансист. Андрій Гудим-Левкович, а членами ради були такі фінансові стовпи, як «цукровий король» Лазар Бродський, відомий київський фінансист Давид Марголін та інші.
Вже в 1880 р оборот цього банку по всіх операціях складав 256 млн. руб. та був найбільшим серед приватних банків у місті. Зберігав він свою першість і на початку ХХ століття.
Але невдовзі провідну роль на київському кредитному ринку почали грати не самі київські банки, а місцеві філії загальноросійських банків. У 1906 році вони виконували вже 92% операцій по місту.
Банківські будівлі
Сто років тому банки зводили для себе власні будівлі — ніякої оренди та адаптації під свої потреби чужих приміщень. Проекти замовлялися кращим архітекторам імперії — як київським, так і петербурзьким.
Банки взагалі були своєрідним провідниками нових технологій. Саме їм ми завдячуємо розвитку телефонів, оскільки банки були першими, хто провів для себе телефонний зв’язок.
Будівлі банків являли собою комплекси збудовані за єдиним принципом. На вулиці розташовувався лицьовій корпус для офісних приміщень, вглиб йшов операційний зал, а в задній частині двору знаходився житловий флігель з квартирами для службовців банку. Банкіри не скупились та платили колосальні кошти. В Академії мистецтв спеціально чекали банківських замовлень, оскільки за них добре платили.
Будинок Київського земельного банку, збудований у 1911 році. 1576.com.ua
Результат був відповідним: всі вцілілі в Києві під час воєн і революції будівлі банків визнані пам’ятками архітектури. При цьому будівлі банків намагалися розташовувати на Хрещатику — центрі ділової торгівлі або максимально близько від нього.
Одним з найвідоміших банківських будинків був будинок Київської контори Державного Банку. Сьогодні там знаходиться Національний банк України.
Київська контора Державного банку. Нині Національний банк України. 1576.com.ua
Кілька будинків збереглося на Хрещатику: зокрема, філії Санкт-Петербурзького міжнародного І Волзько-Камського комерційних банків. Під тими ж, що й раніше, номерами вони досі прикрашають головну київську вулицю. Будівля колишньої філії Санкт-Петербурзького міжнародного банку після революції використовувалося за профілем, там розташовувався банк «Хрещатик».
Київське відділення Санкт-Петербурзького (Петроградського) облікового і позичкового банку. pamyatky.kiev.ua
Менше пощастило будівлі колишнього Волзько-Камського банку — тут розташовувалися (і в радянські часи, і нині) різні установи, далекі від банківської діяльності: міський ломбард (він знаходиться тут і тепер), редакція газети «Київська правда» (її місце зайняла “Київська спілка журналістів “), підрозділи міської адміністрації…
Київське відділення Волзько-Камського комерційного банку
Афера Месінга
Банківська система в той час працювала доволі надійно. Однак, звісно, траплялись банкрутства, неповернені кредити, суди та махінації.
Одна з найбільших банківських афер сталася саме в Києві. Одного разу під час ревізії в Київській контора Держбанку не дорахувалася більш великої суми — 2 млн рублів. Ревізор, що виявив це, був в шоці. Керуючий Київською конторою Григорій Мессінг звинуватив своїх підлеглих.
Володимир Маковський. Банкрутство банку. 1886 рік. 1576.com.ua
Але ревізори відправили усі матеріали в поліцію, яка розпочала розслідування. Невдовзі був заарештований киянин Еразм Яцкевич, який розкрив механізм афери та назвав головного автора. Ним виявився… керівник Київської контори Григорій Месінг. Разом з ним брали участь члени наглядової ради банку.
Схема виглядала так. Якийсь підприємець приносить підписаний ним вексель і отримує кредит — як правило, солідну суму готівкою. Проходить деякий час, позичальник не повертає гроші. Чомусь банк не подає до суду та списує втрачену суму в збитки. Однак злісний неплатник знову бере кредит. І знову без проблем отримує значний кредит. Який, втім, теж не повертає. І так — багато разів.
Іноді справи доходили до суду. Але тут з’ясовувалося, що все добро банкрута становить близько 1% від суми неповерненого кредиту. Що робити зі збитками? Списати. Проходить деякий час, невдалий клієнт знову є в банк і, як ні в чому не бувало, отримує новий кредит.
Яцкевич вишукував бідних шукачів пригод, як правило, канцеляристів та за хабарі записував їх у купецький стан. За кожен підпис вони отримували 100-200 рублів — значні кошти на той час. Під час оформлення кредитів за наказом Месінга працівники були змушені закривати очі на деякі факти, іноді отримуючи за це винагороду.
Міністерська комісія, яка перевіряла роботу Київського відділення, виявила 382 підозрілих позичальника. Виявилося, що у 121 з них взагалі немає майна, 58 зникли в невідомому напрямку, а 19 — померли. Решта взагалі ніколи не існували, тобто кредити оформляли на неіснуючих людей.
Усе керівництво контори було відсторонено, але слідство затягнулось так довго, що всі підозрювані померли.
Тому справу закрили за смертю підозрюваних, нікого не посадили, а 2 млн рублів так і не повернули до бюджету.
