telegraf.com.ua
6 листопада Вищий спецсуд з розгляду кримінальних і цивільних справ відправив на перегляд справу прикордонника Сергія Колмогорова. Самого Колмогорова було звільнено з-під варти у залі суду. Справа ця у повному обсязі висвітила цілу низку проблем, які існують в державі і можуть зачепити як пересічних громадян, так і (особливо!) працівників силових структур.
Саме тому в невеличкому подвір’ї Вищого спецсуду 6 листопада перебували не тільки ветерани АТО та громадські активісти, але й діючі військовослужбовці, прикордонники, нацгвардійці. Настрій у всіх був досить похмурий. Сам факт того, що держава судить власного захисника був кричущо ганебним. Звичайно, більшість з тих, хто активно обговорює цю справу не є професійними юристами. Але викликає обурення саме намагання перекласти відповідальність (навіть якщо вона існує!) на плечі рядового бійця. В цьому випадку є дуже показовою «позиція» Генерального прокурора, якою її видно з переписки у Фейсбуціз журналісткою Ольгою Лень. Отже, цитую: «Наказ зупинити машину не означає стрілятив машину». Пане Генпрокурор! А якщо машина не зупиняється на вимогу прикордонників? У ході цієї ж жвавої переписки виникло створіння на прізвище Матіос (яке, на жаль, очолює нашу військову прокуратуру) і, нахамивши журналістці, встиг розповісти, що прикордонники були у формі «без розпізнавальних знаків». Тобто, те, що у вересні 2014 року силові структури не були належним чином забезпечені обмундируванням – теж вина підсудного!
З маріупольськими суддями, які виносили свого часу вирок, взагалі-то все ясно. От ким би треба було зайнятися і прокуратурі і СБУ – так це сепарськими недобитками (в тому числі у суддівських мантіях), які досі займають керівні посади в тому ж Маріуполі. Незрозуміло інше: 13 років ув’язнення – це ж прокуратура «попросила»? От знову ж-таки: панове, у вас немає розуму, совісті, чи всього разом? Навіть якщо припустити, що в машині були не сепаратисти, які подавали сигнали у бік моря, навіть якщо помилку допустили прикордонники, держава має сказати: «відповідальність на мені», а не максимально перекладати тягар на плечі свого представника.
Люди, які спілкувалися між собою у подвір’ї Вищого спецсуду обговорювали також недавні події в Одесі. Коли за бездіяльність під час захоплення території військової частини було порушено кримінальні справи щодо військовослужбовців. Хтось із хлопців сказав: «Так тепер і не зрозуміло: стріляти чи не стріляти». І хтось похмуро відповів: «Стріляти. І не залишати сєпарів у свідках». Це варто було б почути нашим можновладцям і законотворцям. Бо чим більше буде випадків, коли саджають захисників держави, але відпускають сепаратистів, убивць та корупціонерів – тим більше буде у населення (чи й у силових структур) «вирішувати питання» в міру свого розуміння справедливості.
