1. Пам’ятник житомирському морозиву
У Житомирі знаходиться штаб-квартира компанії «Рудь» та її головний локомотив — Житомирський маслозавод. 2011-го року компанія оголосила конкурс на найкращу скульптуру морозива, влаштувавши онлайн-голосування. Переможцем було обрано ескіз Артема Микитенко, який було трохи змінено. Кінцеву композицію виготовив житомирський скульптор-каменяр Станіслав Криницький, а 17 квітня 2013 року пам’ятник морозиву було урочисто відкрито на Новому Бульварі, неподалік від кінотеатру «Жовтень».
Просто поруч із пам’ятником морозиву — фонтан та «лавочки спогадів» — теж відоме місце у Житомирі. На виготовлення пам’ятника пішов граніт з чотирьох кар’єрів по всій країні; основною проблемою було знайти цільну, неушкоджену гігантську брилу для виготовлення чаші, в якій лежать кульки. Скульптурну композицію занесено до Книги Рекордів України як перший в Україні пам’ятник морозиву.
2. Пам’ятник херсонському кавуну
Цей монумент зустрічає гостей Херсонської області на трасі, що веде з Дніпропетровської області (від Кривого Рогу та Нікополя) на південь, вздовж широкого Дніпра. Сталеву скульптуру встановлено на повороті з траси на захід, неподалік села Осокорівка Нововоронцовського району за радянських часів, ймовірно у 80-ті роки, але точної інформації у нас нема. Постамент — простий бетон, але місцева сільрада доглядає за пам’ятником — він яскраво пофарбований і його видно здалеку. Місцеві мешканці продають під ним такі ж соковиті кавуни та дині, тільки у десятки разів менші, а пам’ятник, хоча й не дуже відомий, є найбільшим пам’ятником кавуну в Україні.
3. Пам’ятник ніжинському огірку
Ніжин — невеличке місто на північному сході України, у Чернігівській області. Тут мешкає 72 тисячі населення, а саме місто згадується у 1078 році як Ніжатинська Нива. Після розпаду Київської Русі Ніжин разом із Черніговом був під владою Великого Князівства Литовського, тоді Речі Посполитої, недовгий час — у складі незалежної Гетьманщини за часів Богдана, а потім — у Гетьманщині під протекторатом Московії. Саме Богдан Хмельницький запросив сюди грецьких купців і надав їм привілеї у торгівлі 1657 року; пізніше, у 1675 році, греки заснували у Ніжині цілу колонію, стали торгувати тканиною, займатись сільським господарством тощо. Вважають що саме греки завезли на українські терени свою технологію приготування солоних огірків та навіть відповідні сорти, з якими продовжувалася ще понад сто років селекційна робота. Так і з’явився особливий «Ніжинський» сорт огірків. На сьогодні дехто вважає сам оригінальний сорт Ніжинських огірків частково або повністю втраченим, але Ніжин продовжує бути центром виготовлення засолених огірків та іншої консервованої продукції. Кажуть, огірки з Ніжина у 2000-х поставляли навіть до столу королеви Британії.
Щоб вшанувати пам’ять овоча, який приніс місту Ніжину та околицям багато економічних переваг, та його селекціонерів, тих хто його вирощував та продавав, 16 грудня 2005 року відкрили цей пам’ятник. Автором є Леонід Воробйов, а встановили скульптуру на вулиці Шевченка, у скверику перед Ніжинським консервним комбінатом. Імовірно, це був перший пам’ятник овочу на території України; примітним є матеріал з якого виготовлено головний елемент композиції — власне сам огірок. Скульптор зробив його з граніту унікального зеленого кольору, привезеного з Італії спеціально для цієї скульптури. В Україні поширений граніт інших кольорів — сірий, рожевий, червоний, але не зелений. Композиція символізує давній процес засолення огірків: у діжках, що їх ставили в прохолодний льох.
4. Пам’ятник полтавській галушці
Насправді монумент зображує не одну галушку, а цілих сімнадцять! Галушки лежать у мисці поруч із величезною ложкою, під мискою з ложкою — не менш монументальний рушник на столі-постаменті. Ноги столу вже не стали робити, бо за такого масштабу побачити галушки вдалося б хіба що зі дзвіниці Успенського собору поруч. Апетитну скульптурну композицію створив із бетону скульптор Микола Цись, а ескізи пам’ятника намалював Анатолій Чорнощоков. Пам’ятник встановили 1 квітня 2006 року, на день народження Миколи Гоголя (197 річниця). Монумент Полтавській Галушці знаходиться на Соборному майдані, що на Івановій Горі. Тут понад 800 років тому знаходилося городище (огороджене поселення) на ім’я Лтава, що його згадано у літописах від 1174 року. Цю дату вважають датою заснування міста Полтави. Пізніше на цьому місці знаходилася Полтавська фортеця: Соборний майдан був її логічним архітектурним центром. Звісно ж, окрім Галушки турист побачить тут багато цікавого, достатньо озирнутись! До речі, пам’ятник галушці вважають чудовим місцем для весільного фото.
5. Пам’ятник бердянському бичку
Бердянськ — портове і курортне місто на узбережжі Азовського моря, у Запорізькій області. Власне, сам Бердянськ засновано на місці рибальського поселення у затоці Бердянської коси, тож не дивно, що риба тут має важливе значення. Найімовірніше, скульптура зображує бичка-кругляка, який є найпоширенішим видом свого роду Бичкових у нашому регіоні. Цей бичок походить з Каспійського моря, звідки річковими водами розселився по Чорному морю, а тоді, разом із баластними водами кораблів, піднявся по Дніпру, Дунаю, Волзі, і тепер живе навіть у Балтійському морі та у Німеччині. Зустрічали його і в Канаді, на кордоні зі США, у Великих Озерах!
А от у Азовському морі бичок, кажуть, майже зник у 1970-х: популяція впала настільки, що промислову риболовлю бичка заборонили. Насправді бичок має величезне значення у структурі морського населення українських морів: він є не лише популярним продуктом на столі мешканців Півдня України, але й важливою ланкою в харчовому ланцюжку більш крупних риб. Пам’ятник бичку-годувальнику встановили у Бердянську 2001-го року на Приморській площі біля моря, на згадку про його важливу роль під час Голодомору та повоєнного голоду 40-х років, а через два роки за підрахунками екологів популяція бичка в Азовському морі набрала 70 тисяч тонн, завдяки чому знову було дозволено його ловити з 2003 року. Бронзовий пам’ятник Бичку-Годувальнику є популярним серед дітей, адже на ньому можна непогано всістись, наче на Залізному Троні.
