segodnya.ua
Бог щедро обдаровує кожну людину, важливо тільки вчасно дослухатися до Його волі, аби виявити і реалізувати своє обдарування.
6 грудня 1913 року Господь, напевне, був у особливому настрої: він відважив новонародженому хлопчикові стільки талантів і чеснот, як мало кому на світі. З-поміж найцінніших дарунків – талант рятувати людське серце.
Село Ольхово неподалік Череповця (Вологодська губернія), де народився майбутній Лікар, у квітні 1941-го було затоплене: зводилася Рибінська ГЕС. Під водою лишилися могили пращурів, церковця і запилюжені стежки, що пам’ятали Миколчине босоноге дитинство.
Миколиною родиною була, власне, мама Єлизавета Кирилівна – сільська повитуха. Батько повернувся з німецького полону в 1919р. і невдовзі пішов будувати іншу сім’ю, чого син йому так і не пробачив.
Мати привела сина до книг, і вони залишилися його великою любов’ю до кінця життя.
Закінчив школу, лісомеханічний технікум у Череповці, працював механіком на електростанції при лісопильному заводі. Вступив до Всесоюзного заочного індустріального існтитуту.
Проте мрія стати лікарем не полишала, відчував — ось воно, його покликання. 1935р. мрія почала втілюватися: Амосов вступив до Архангельського медичного інституту, який закінчив 1939-го з «червоним» дипломом.
Хотів вступати до аспірантури на кафедрі фізіології, проте місць там не було, довелося обрати військово-польову хірургію. За якийся час Амосов залишив аспірантуру, повернувся до Череповця, працював у хірургічному відділенні районної лікарні.
Потім була війна. Польові пересувні шпиталі, операції, операції, операції – нерідко до 400 на добу… У Маньчжурії лікував хворих на тиф японських віськовополонених. З великим складнощами перевівся до Москви, завідував операційним відділенням у «Скліфі» — інституті ім.М.Скліфосовського. Втім оперувати не давали, заздрісники дошкуляли, атмосфера гнітила. Вирішив шукати застосування своїм здібностям у інших місцях. Допомогли фронтові товариські стосунки: був запрошений працювати головним хірургом Брянської області та завідувачем хірургією обласної лікарні. Розробив власну методику оперування легень хворим на рак і сухоти. Відсоток успішних операцій мав приголомшливий. Швидко зажив слави «хірурга від Бога», став відомим на весь тодішній Союз.
Листопад 1952р. став для Амосова доленосним: його запросили до Києва, керувати щойно створеною клінікою торакальної хірургії. Було всього: тісна однокімнатка, бідна клініка, непрості стосунки в колективі…Часом літав до Брянська оперувати, а насправді – відчути себе «вдома».
Та, на щастя, все зрештою склалося. 1955р. очолив першу і єдину кафедру грудної хірургії. 1956р. – народилася донечка. 1957-го – створив унікальний апарат штучного кровобігу «серце-легені».
1963р. М.М.Амосов першим у Союзі протезував мітральний клапан серця. Через два роки – першим у світі – запровадив антитромбічні протези серцевих клапанів.
У 1983-му на базі клініки серцево-судинної хірургії Київського НДІ туберкульозу та грудної хірургії був створений НДІ серцево-судинної хірургії. Директором інституту став М.М.Амосов. За шість років тут було зроблено 95 тисяч операцій на серці, в тому числі 36 тисяч — із використанням апарату штучного кровобігу.
Окремам мова – про творчу спадщину видатного кардіохірурга. 1962р.Микола Амосов почав писати книги. До цього спонукала необхідність вилити на папері біль душі: під час операції померла хвора на серце дівчинка. Оповідь була надрукована. Люди читали, перечитували, передавали одне одному…
Затим на цілий світ пролунали «Думки і серце» — книга гранично щира, людяна і мудра. З’явилися друком «Записки з майбутнього», «Книга про щастя та нещастя», «Голоси часів», «Роздуми про здоров’я»… До речі, «Роздуми…» були видані колосальним накладом – 7 мільйонів примірників. А за його «системою обмежень і навантажень», описаній у книзі, почали займатися своїм здоров’ям чи не десятки мільйонів людей.
За цією системою, звичайно, займався і сам Амосов. Поступово збільшував навантаження, довівши до 100 разів повторення розроблених ним десяти вправ для вдосконалення і підтримки організму.
А це – «рецепти здоров’я» від Амосова. Наведемо лише три з дев’яти, але й вони дадуть повноцінне уявлення про ті принципи, за якими Лікар будував своє здоров’я і радив це робити іншим. Отже (переклад наш, — О.Б.):
- В більшості хвороб винні не природа і не суспільство, а лише сама людина. Найчастіше вона хворіє від лінощів і жадібності, але іноді й від нерозумності
- Не сподівайтеся на медицину. Вона непогано лікує багато хвороб, але не може зробити людину здоровою… Більше того, бійтеся потрапити в полон до лікарів! Часом вони схильні перебільшувати слабкості людини і могутність своєї науки, створюють у людей уявні хвороби і видають векселі, котрі не можуть оплатити…
5.Для здоров’я однаково необхідні чотири умови: фізичні навантаження, обмеження в харчуванні, загартовування і вміння відпочивати. І ще п’ята – щасливе життя! На жаль, без перших чотирьох вона здоров’я не забезпечує…
Микола Амосов писав російською, називав себе «росіянином до мозку кісток» — і всім серцем любив свою другу батьківщину, пізнавав її історію, вболівав за її майбутнє. Прикметні міркування Миколи Михайловича над долею України і Росії, висловлені 2001р. в публікації «Росія: погляд збоку» (мовою оригіналу): «Любой союз Украины с Россией нецелесообразен и особенно убийственный в экономическом плане. Технологически мы останемся позади всего мира. Нам надо включаться в мировые рынки. Нам нужны знания, чтобы развивать технологии которые есть на западе, но никак не в России. Вот я, россиянин до мозга костей, но я вам говорю: ничего хорошего Украину не ждет, если она пойдет в Россию».
У 1989р. М.М.Амосов залишив посаду директора Інституту, однак оперував — раз на тиждень. 1992-го остаточно припинив оперувати.
Взимку 1998-го стан здоров’я Миколи Михайловича значно погіршився. У травні в Німеччині йому провели шунтування та вшили штучний клапан, подовживши життя на чотири роки.
12 грудня 2002р. Лікар Людських Сердець помер від інфаркту міокарда.
Один із найвідоміших у світі кардіохірургів залишив по собі цілу школу своїх послідовників. Він першим у тодішньому СРСР почав кібернетичні дослідження, працював над створенням «штучного інтелекту» і моделі «оптимального суспільства». Йому належить 20 монографій і понад 400 наукових праць.
На честь Амосова названі Національний інститут судинної хірургії, вулиці в Києві та інших містах, астероїд. ЮНЕСКО оголосила 2013-й Роком Амосова. Його ім’я – в переліку ста найвидатніших медиків усіх часів людства. Про нього знімають фільми і пишуть книжки.
Він залишився у серцях (і в прямому сенсі теж) багатьох людей, які вдячно згадують його у своїх молитвах. Адже доктор Амосов завжди приходив на допомогу. Навіть коли смерть, скзати б, уже стояла над пацієнтом, він виходив на герць зі смертю і перемагав.
Варто згадати і про Амосова — політика, чий багатолітній досвід роботи у вищому законодавчому органі, постійні роздуми і професійний аналіз поточних справ у державі та міркування над різними шляхами її розвитку залишаються прикладом для політиків сучасних, принаймні тих, які охоче вчаться у гідних попередників.
2001р. М.М.Амосов оприлюднив розлогу аналітичну статю під назвою «Про Україну» (в оригіналі – «Об Украине»). Історія «перебудови», тодішні події в Україні, конкретні пропозиції щодо виходу з кризи, прогнозування майбутнього нашої (і його, Амосова) країни… Багато чого ніби написано вчора: «…трудно рассчитывать на парламент, способный сформировать ответственное правительство…» « Харизматический лидер многое может сделать своим авторитетом, обращаясь непосредственно к народу, (вспомним Де-Голля). Но где его взять?..»
Народ? «Плохо работает. Инициативы не проявляет. Бедствует. Ничего не знает. Никому не верит. Ропщет — но тихо: изверились и боятся. Голосует по спискам — не за программы, а «по технологиям»: за посулы, за подачки, из страха, «за портрет». Что еще? Смотрит сериалы. Пьет.»
Громадськість? «Ее тоже нет. Так, чтобы как на Западе: сообщества граждан — по профессиям, интересам, убеждениям, увлечениям, религиям, территориям. Граждан: независимых, свободных, защищенных Законом, но в то же время законопослушных, дисциплинированных. Имеющих медицинскую страховку и даже счет в банке…»
Так – без реверансів, ба навіть різко – міг сказати лише мудрець, який не шукає тимчасових дивідендів, не боїться «втратити популярність» і переконаний, що його слово буде почуте і матиме вагу для тих, кому адресоване.
Амосов бачив три варіанти розвитку України: повернення до влади комуністів; «номенклатурний капіталізм» і «зріле суспільство Західної Європи». Але всі, на його думку, були мало реалістичними. В тому числі й останній – оскільки «не дозріли».
Що ж буде? «Будет – самоорганизация», — сказав у 2001р. провидець Амосов.
Ми самоорганізувалися у 2004 і 2014-му. Революцією Гідності довели, що дозріли й до європейського шляху.
Не завжди провина народу, що влада в Україні так і не дозріла, втім… і народу – теж.
Прогнозуючи прийдешнє, великий Амосов з полегкістю зазначив:«Трагических вариантов развития не предвидится».
На жаль, у цьому передбаченні він помилився…
Олена Бондаренко
