Серед загиблих був і представник Хмельниччини Олександр Подригун. За чотири роки нова влада не знайшла і не покарала винних не лише у смерті Олександра Подригуна, але й усіх, хто загинув під час Революції Гідності.
Сестра Олександра Валентина Василівна, не вірить в те, що винних все таки знайдуть і покарають, бо розслідування, каже, навмисне затягують.
«Розслідування нібито є, але я особисто не вірю, що там щось відбувається. Я не вірю, що воно проходить, так як треба. Як на мене, там просто створюють видимість того, що вони щось роблять. Кожне засідання змінюють прокурорів, роблять все що хочуть, аби навмисно затягнути слідство. Ми тут безсилі, головна рушійна сила тут – влада. Все на їхній совісті. Але ми все ще сподіваємось на те, що винних покарають, бо надія помирає останньою», – ділиться роздумами пані Валентина.
Жінка каже, Олександр дуже любив Україну, її культуру та історію, був справжнім патріотом своєї Батьківщини. Він був готовий віддати заради рідної землі найцінніше – своє життя, що й зробив.
«Сашко був дуже добрий, усім допомагав, ніколи нікому не бажав зла. Був дуже спокійним та ніколи ні з ким не сварився. Він був найкращим батьком, сином та братом. Сашко нікому ні в чому не відмовляв. Старався всіх підтримувати , щоб усім було добре», – розповідає Валентина Василівна.
Пані Валентина каже, її брат був справжнім патріотом України та завжди був на боці правди. Він завжди боровся за справедливість, і не міг спокійно дивитись на ситуацію, яка панувала в країні.
«Сашко пішов на Майдан одразу після побиття студентів. Так, як його дочка також на той момент була студенткою, це для нього було болючою темою. Він казав, що найголовніше в житті це діти, тому й хотів захистити їх», – каже пані Валентина.
Жінка розповідає, що зустрічалась з братом рідко, бо він постійно був на майдані. А його мати взагалі довго не знала, що її син там. Валентина каже, що у матері хворе серце, тому брат не хотів її хвилювати. Але сталося так, що саме на саме на мамин день народження, 23 лютого, Сашко помер. Жінка розповідає, що й досі не вірить, що брата немає поряд.
Відразу після побиття 30 листопада 2013 року “Беркутом” мирних активістів приїхав на Майдані Незалежності у Києві, де став активним учасником Революції гідності. 21 лютого 2014 року Олександр був жорстоко побитий, внаслідок чого отримав важкі тілесні ушкодження.
«Його знайшли на вулиці Лісовій у Києві з розбитою головою, череп проломили так, що кістки увійшли у мозок. Був шпиталізований до однієї з київських лікарень, де і помер 23 лютого 2014 року», – розповідає сестра.
Рідні кажуть, із втратою не змирилися і ніколи не змиряться
«Його дуже не вистачає, адже він завжди був поряд, завжди підказував та давав поради, у всьому допомагав. І мати також ніколи цього не переживе, бо це її дитина», – ділиться Валентина Василівна і додає, що обіцяну державою допомогу отримує сім’я, та й у районній адміністрації допомагають усім, за чим би сім’я не звернулася. А от про зміни про зміни у самій країні пані Валентина говорити не любить. Каже, немає про що говорити.
«На мою думку, не змінилося нічого. Україна є такою самою як раніше, але тепер ще й із війною. Корупціонери і запроданці перечекали і зараз знову підняли голови та роблять свої темні справи. У владі змінилися обличчя та не змінилися схеми. Я особисто змін не бачу і не вірю в них», – каже пані Валентина.
Нагадаємо, Указом Президента України Петра Порошенко Олександру Володимировичу Подригуну посмертно присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка». Також Олександра нагородили медаллю «За жертовність і любов до України» – посмертно.
Олександра відзначили й Грамотою Верховного архієпископа Києво-Галицького Святослава.
А у Білогірському районі Герою Небесної Сотні на фасаді школи у його рідному селі Залужжя встановили меморіальну дошку.
