espreso.tv
«В густому фіолетовому небі пульсує далека зірочка. Вона збільшується, перетворюючись на яскраву кучмату зірку, а затим – на величезну різнокольорову кулю, яка насувається все ближче і ближче, залишаючи довгий променистий шлейф… раптом сліпучий спалах… Усе небо займається тремтливою від власного жару червоно-жовтою загравою, яка вирвалася, виявляється, із роззявленої пащеки розпатрошеного вибухом реактора…»
Цим сном головної героїні, який за кілька годин став моторошною реальністю – починається повість «Прип’ятський синдром». Авторка – відома журналістка і письменниця, до аварії – мешканка Прип’яті, свідок Чорнобильської катастрофи, людина, яка зазнала на собі й своїх рідних та друзях усієї глибини лиха, що принесла стільком родинам ця неймовірна трагедія.
26 квітня 1986 р. о 1:23:44 за київським часом із інтервалом у дві секунди сталося два вибухи на четвертому реакторі Чорнобильської атомної електростанції. Це була найбільша в історії людства техногенна катастрофа.
Внаслідок вибуху та під час гасіння пожежі, що тривала 10 днів, загинула 31 людина, понад 200 було госпіталізовано. 28 героїв-пожежників на чолі з 23-річним лейтенантом Володимиром Правиком вже в першу годину після вибуху працювали на місці аварії. Більшість із цих молодих звитяжців загинули у вогні або померли внаслідок отримання високої дози опромінення.
600 000 ліквідаторів, які брали участь у гасінні пожеж і розчищенні території, отримали високі дози радіації. Лише за офіційними даними, радіоактивного опромінення зазнали близько 8 400 000 мешканців України, Білорусі та Росії.
Забруднено понад 155 000 кв. км території. Забруднено майже 52 000 кв. км сільськогосподарських угідь. Понад 404 000 людей назавжди залишили рідні домівки й були переселені в інші регіони. І мільйони людей вирішили залишитися в Зоні, під щоденним впливом радіації.
Тодішній уряд СРСР спромігся повідомити про трагедію лише наступного дня, коли у Швеції, на АЕС Форсмарк, виявили радіоактивні частинки, які «прилетіли» зі сходу СРСР, і за рівнем радіації визначили, що в Україні сталася аварія.
Чорнобильська АЕС, розташована за 100 км північніше Києва, була побудована в 1976 р. Вона мала чотири реактори, кожен із яких виробляв до тисячі мегават електроенегії.
Під вечір 25 квітня 1986 р. на 4-му реакторі було розпочато плановий технічний експеримент, у процесі якого знижено потужність реактора на 7% від норми. Водночас пристрої контролю були відключені. Реактор став працювати нестабільно, контролювати його роботу не було можливості, відновити штатний режим функціонування не вдалося.
Через перегрів реактора та накопичення значної кількості газів сталися два хімічних вибухи. Були зруйновані сталева та свинцева обшивки реактора, в повітря піднеслося понад 60 тон радіоактивних матеріалів – близько 520 радіонуклідів, небезпечних для природи і всього живого. Величезними зусиллями людей, із застосуванням 4 тисяч тон піску, свинця, бору, глини тільки через три тижні вдалося ізолювати реактор, однак він продовжував випромінювати радіацію.
Із 30-кілометрової зони довкола місця катастрофи було евакуйовано людей – усього понад 100 тисяч. Навіть від тих, кого евакуйовували, приховувалася правдива інформація, що ж сталося насправді, які обсяги та наслідки аварії для життя і здоров’я людей.
У постраждалих областях України, Білорусі, Росії не провадилися жодні заходи для захисту людей від радіації. Більше того, в самій столиці радянської України тодішні керманичі дали вказівку проводити першотравневі заходи.
Згодом Валентина Шевченко, на той час голова Президії Верховної Ради УРСР, розповідала: «…з Москви прийшла вказівка, що немає необхідності відкладати демонстрацію. Тож домовилися: людей виводити небагато і демонстрацію провести швидко. Але, як потім стало відомо, 30-го числа на 20-ту годину вечора вітер повернувся у бік Києва і в місті почав підніматися радіаційний фон…»
Цілі родини з дітьми йшли першотравневим Хрещатиком, гуляли вулицями й парками, а в повітрі «висіла» смертельна радіація. Трагедія сколихнула свідомість усіх українців. Власне, з цього, можна вважати, почався розпад СРСР.
До кінця 1986 р. четвертий реактор Чорнобильської АЕС накрили «саркофагом», що його збудували мобілізовані солдати й добровольці. Станція знову запрацювала. Однак у 1991 та 1996 роках на АЕС сталися дві великі аварії з пожежами, були зупинені спочатку другий, потім перший реактори. Останній, третій, зупинили у 2000 році. 15 грудня 2000 р. Чорнобильська АЕС як виробник електроенергії припинила своє функціонування.
Слід сказати, що до Чорнобильської трагедії аварія на ЧАЕС уже мала місце – 9 вересня 1982 р., на першому енергоблоці. Комісія, створена для розслідування причин аварії , зазначала, що «В районі села Чистогалівка, розташованого в Пд-Пд-Зх напрямку на відстані 5 кілометрів від АЕС, на ґрунті реєструються так звані «гарячі» частинки розміром 10÷20 мікрон, активність, яких коливається від 10-7÷10-9 кюрі, що перевищує допустимі норми в сотні разів», та наголошувала, що ці «гарячі частинки» вкрай небезпечні для всього живого, оскільки «пропалюють» організм і призводять до серйозних ускладнень – включно з летальним результатом. Однак населенню нічого не повідомили, а влада не винесла з цього попередження жодних уроків…
«Товариші! Тимчасово залишаючи своє житло, не забудьте, будь ласка, зачинити вікна, вимкнути електричні та газові прилади, перекрити водопровідні крани! Просимо зберігати спокій…» — цитує Любов Сирота у «Прип’ятському синдромі» офіційне оголошення, що бадьоро лунало з радіоприймачів тими чорними днями. Прості слова, на які й досі, через 31 рік, стискається серце…
Олена Бондаренко, Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна»
