Прапрадідом Олександра Лазаревського – з боку матері, Опанасії Олексіївни — був Леонтій Лащинський (Лащ), сотник Красноколядинської сотні Прилуцького полку. Своїм походженням Олександр завжди пишався, адже і мама, й батько належали до старовинних козацько-старшинських сімей.
Народився Олександр у селі Гирявка Конотопського повіту Чернігівської губернії (нині Шевченкове Конотопського району на Сумщині). Батько Матвій, дрібний шляхтич, на той час був службовцем. У багатодітній родині Лазаревських грошей на домашнього вчителя бракувало, тож семирічного хлопчика відвезли до старшого брата Федора, студента Харківського університету. 1844р.Сашко вступив до Конотопської повітової школи, де навчався впродовж двох років, а 1850р. його прийняли до 3 класу Другої Петербурзької гімназії.
У серпні 1854 р. Олександр Лазаревський вступив на історико-філологічний факультет Петербурзького університету, який закінчив 1858-го. У вересні 1859 р. був зарахований на службу до Петербурзького губернського правління – канцелярським урядовцем – а від 1860 р. працював урядовцем у Археографічній комісії при одному з департаментів Міністерства народної освіти.
В листопаді 1861 р. О.Лазаревського обрано до складу губернського статистичного комітету – установи, яка займалася вивченням історії, етнографії, статистики у відповідній губернії.
У 1865 р. Лазаревського призначено на посаду губернського секретаря «у селянських справах» та секретаря Чернігівського губернського статистичного комітету. Розпочалася наукова та архівна робота.
У вересні 1865 р. Олександр одружився з Катериною Лащинською — сусідкою в Гирявці та родичкою по материнській лінії (довелося просити дозволу на шлюб у архієрея).
Працюючи в архівах Чернігівської Казеної палати, О. М. Лазаревський виявив «Румянцевський Опис Малоросії» — документ, який вважався безнадійно втраченим.
У листопаді 1866 р. дістав призначення на посаду судді Полтавського окружного суду.
Від 1880 р. О.Лазаревський мешкає в Києві, входить до складу судової палати. Активно працює в Історичному товаристві ім.Нестора-Літописця, стає одним із засновників журналу «Київська старовина» та редактором кількох його чисел.
Олександр, завдяки братові Михайлу, близько товаришував з Тарасом Шевченком. Перебував біля поета за півдоби до його смерті, детально описав останній день Тарасового життя. Разом з художником Григорієм Честахівським супроводжував труну з Кобзаревим тілом до Канева. За якийся час зібрав матеріали до історії дитинства Т.Шевченка і став одним з перших його біографів.
О.М.Лазаревський є автором понад 450 праць і статей – здебільшого з історії Лівобережної України ХVII-XVIII ст. Його праці переважно присвячені історії українського селянства («Малоросійські посполиті селяни 1648—1788»), козацтва та шляхти («Нариси дворянських родів Чернігівської губернії»; «Нариси малоросійських фамілій»; «Люди старої Малоросії»; «Опис старої Малоросії») ; адміністративно-судовому устрою Гетьманської України («Суди в старій Малоросії»).
Лазаревського справедливо називають організатором архівної справи та видатним археографом. Йому належать документальні публікації «Сулимівський архів», «Мотижинський архів», «Любецький архів графа Милорадовича», «Щоденник генерального підскарбія Якова Марковича», «Щоденник М. Ханенка». Завдяки О.Лазаревському в науковому користуванні перебуває багато архівних матеріалів та документів, які мають велике значення для вивчення історії Лівобережної України XVII—XVIII століть.
Лазаревський започаткував українську історичну бібліографію. 1853 р. гімназист-старшокласник надрукував у «Чернігівських губернських відомостях» працю «Опыт указателя источников для изучения Малороссийского края в историческом и географическом отношениях». До покажчика увійшли 154 джерела: українська і російська історична і бібліографічна література, роботи з географії, статистики та етнографії. 1858р. Лазаревський підготував «Указатель источников для изучения Малороссийского края» — всього 554 позиції. Готуючи «Указатель…», бібліограф розпочав роботу над великим посібником «Украинская литературная летопись» — критико-бібліографічний огляд української та українознавчої літератури.
О.М.Лазаревський помер 13 квітня 1902 р. в Києві. Похований у Гирявці. Особисті архів та велику книгозбірню заповів Київському Святоволодимирському університетові.
Нині в Чернігові встановлено пам’ятник О.Лазаревському; його ім’ям названий Чернігівський Навчально-науковий інститут історії, етнології та правознавства.
Підготувала Олена Бондаренко,
