Товариш Т.Шевченка, М.Гоголя, М.Костомарова, П.Куліша, близький до Кирило-Мефодіївського братства, благодійник і людина правдивої української душі – таким пам’ятали його сучасники.
Василь Васильович Тарновський народився в с.Антонівці Пирятинського повіту Полтавської губернії, в бідній багатодітній шляхетній родині.
Початкову освіту отримав під керівництвом свого батька. Згодом навчався в Ніжинському ліцеї князя Безбородька (тут і здружився з Миколою Гоголем). 1832 р. закінчив юридичний факультет Московського університету. Викладав у Житомирській гімназії.
М. Гоголь порекомендував Тарновського своєму доброму знайомому Михайлові Максимовичу — ректорові Київського університету Св. Володимира — на посаду професора російської словесності, хоча в гімназії Тарновський викладав історію.
По смерті батька В.Тарновський на якийся час залишається в селі, керує родинним маєтком. Вельми цікавиться життям і побутом селян, переймається ідеєю скасування кріпацтва.
1845 р. в маєтку Потоки на Київщині доля звела Тарновського з Тарасом Шевченком. Поет присвятив рідній сестрі В.Тарновського, Надії Василівні, з якою разом хрестив дитину, відомий вірш «Н.Т.» («Великомученице кумо!..»
Під час арешту Т.Г.Шевченка та слідства у його справі родина Тарновських переховувала його «крамольні» вірші. Коли ж поет повернувся із заслання, Василь Тарновський, аби всіляко підтримати його, придбав 17 малюнків, у такий спосіб започаткувавши колекціонування творів нашого генія.
На цей час припадає активна публіцистична діяльність Василя Тарновського: він пише статті «Юридичний побут Малоросії», «Труди Комісії для опису губерній Київського навчального округу», «Повість українського степовика» та багато інших.
1854 р. В. В. Тарновський отримав у спадок від свого двоюрідного бездітного дядька Г.С.Тарновського значні статки та чимало маєтків, серед яких – чудова садиба Качанівка. Частину коштів Василь Васильович пожертвував на видання «Записок про Південну Русь» та роман «Чорна Рада» П.Куліша і надалі був справжнім меценатом української культури.
У 1857—1859 р.р. В.Тарновський разом з Г. Галаганом входив від уряду до складу Чернігівського губернського комітету з опрацювання селянської реформи 1861 р.
За особливі заслуги з підготовки реформи був нагороджений золотою медаллю, орденами Св.Анни та Св.Володимира, бронзовою медаллю «Пам’ять про звільнення селян».
1865 р. В.Тарновський став членом Чернігівської губернської земської управи.
Помер Василь Васильович Тарновський раптово – після бурхливого земського засідання. Похований у своїй садибі Качанівка, в церкві Св.Георгія Хозевіта.
Залишив по собі двох синів – Василя та Володимира – і доньку Софію, народжених у шлюбі з Людмилою Юзефович. (До речі, Василь Тарновський –молодший зібрав велику колекцію картин, малюнків, автографів і документів Т.Г.Шевченка, яку 1897р. заповів Чернігівському земству для музея).
А ще В.В.Тарновський залишив по собі добру і світлу пам’ять як благодійник, меценат, українець, чиє серце було сповнене щирої любові до рідної землі.
