Козацькі традиції мали найбільший вплив на сформування українського етносу, заклавши у нього зерна свободи, демократії та самозахисту.
Якби не козаки, то ще не відомо, що було б з Україною та з українцями. Точніше – що могло б бути замість України та українців. Наш край в усі час був надто привабливим для численних ворогів. Таким, на жаль, він лишається навіть у ХХІ столітті.
А для того, аби усі охочі моги поглибити свої знання козацького періоду історії України, пропонуємо наступну добірку. У ній ви знайдете як узагальнюючі праці, так і роботи, присвячені окремим сторонам життя козаків, їхнім найважливішим битвам та найвеличнішим постатям.
Історія українського війська.
Перший за 80 років систематичний науково-популярний виклад історії військової справи: від появи професійних військових спільнот на території України в Давню добу до участі українських збройних формувань в Антитерористичній операції на сході України, де народжується сучасна українська армія.
Справжньою цінністю видання є більш ніж 300 фотографій з колекції Національного історичного музею України та художні реконструкції відомого українського ілюстратора Олександра Ком’яхова. Вони відображають всю багатоманітність військового спорядження та озброєння військових формувань у різні періоди історії.
Дмитро Яворницький. Історія запорізьких козаків.
Це класичний твір класичного автора на класичну тему. Будь-хто з дослідників козаччини і, тим більше, кожен з шанувальників рідної історії має відштовхуватися від опублікованого ще у ХІХ ст. наукового доробку Яворницького.
У своєму 3-томному виданні Яворницький дуже детально зупиняється на ніби як другорядних подробицях – харчуванні, звичаях, віруваннях, зброї козаків. Водночас, без цих подробиць не можливо зрозуміти те, звідки пішли та ким насправді були козаки.
Козацькі січі.
Перше видання, в якому фахівці з кількох міст та наукових інституцій спільно визначили та науково обґрунтували місця постійного розташування усіх 9 січей: Хортицької, Томаківської, Базавлуцької, Микитинської, Чортомлицької, Кам’янської, Олешківської, Нової (Підпільненської) та Задунайської.
Оскільки частину цих локацій затоплено водами водосховищ разом з легендарними Дніпровими порогами, наведені відомості є особливо цінними. На додачу у цьому колективному дослідженні є цікаві думки щодо походження й утворення республіки козаків, її економіки, міжнародних відносин, культури.
Петро Сас. Полководець Петро Сагайдачний.
Це magnum opus “сагайдакознавця” Саса, основну увагу в якому приділено кільком поворотним моментам життєвого шляху гетьмана-галичанина, відомого широкому загалові насамперед як творець козацької флотилії: йдеться про морський похід на Феодосію (Кафу), посольство до перського шаха Аббаса І, війну з Московією (1617-1618) та порятунок України і Польщі від турецької навали у Хотинській війні (1621).
Шанувальники історії також знайдуть для себе у цій книзі важливі подробиці функціонування козацької та церковної бюрократії та інших тогочасних особливостей політичного процесу, якими вдало користувався Сагайдачний. І які так само застосовувалися проти нього.
Валерій Смолій, Валерій Степанков. Богдан Хмельницький.
Попри численні перевидання, доповнення та уточнення сутність книги лишається незмінною: гетьман не прагнув “возз’єднати Україну з Росією”, а творив повноцінну, незалежну українську державу. Допитливих читачів також чекають відповіді на запитання:
Яку роль у кар’єрі Богдана Зиновія відіграли його власні життєві драми? Чому випускник одного з найкращих єзуїтських коллегіумів Речі Посполитої раптом починає боротьбу з ополяченням та окатоличенням? Який саме зі своїх чисельних зовнішньополітичних союзів гетьман вважав найуспішнішим? Чому після смерті Хмельницького починається доба під назвою “Руїна”?
Андрій Бульвінський. Конотопська битва 1659 року.
Книжка присвячена одній із найвидатніших перемог української зброї – розгрому російської армії під Конотопом 28 червня 1659 р. Висвітлюються причини й перебіг українсько-російської війни 1658-1659 рр., героїчна оборона Конотопа козаками, продемонстрована під Конотопом військова майстерність козаків та їх союзників, наслідки Конотопської битви.
Ця перемога була настільки сильним ударом для царя, що той вже збирався тікати за Волгу, тим більше, що козаки й татари цілковито розгромили видатних російських полководців – нащадків княжих родів Трубецького і Хованського, а Семена Пожарського, небожа визволителя Москви від поляків Дмитра Пожарського, узяли в полон та стратили. Але Виговський пошкодував православних сусідів, як і Сагайдачний майже 40 років до того. Він не став добивати супротивника й вирішив не йти на Москву.
Юрій Мицик. Іван Сірко.
67-річний історик, краєзнавець та священник Київського патріархату з міста Дніпро Юрій Мицик був одним з перших, хто почав досліджувати та популяризовувати козаччину з не радянських позицій. Свої глибокі знання він поєднує з легкою манерою письма, за рахунок чого з-під пера протоієрея вийшла ціла серія книг,
з яких насамперед хотілося б виділити його “Івана Сірка”.
Автор подає славетного кошового одночасно і як талановитого воєначальника (55 переможних походів лише проти турків), і як харизматичного народних ватажка повстань (8 разів обирався кошовим отаманом) , і як цілковито нестандартного політика, котрий не визнав не лише окупантів, а й центральну державну владу.
Борис Крупницький. Гетьман Мазепа та його доба.
Учасник національно-визвольних змагань 1917-1921 рр. Крупницький після відступу армії УНР під натиском білшовиків емігрував до Німеччини, де став професором Українського вільного університету (УВУ) та Богословсько-педагогічної академії у Мюнхені.
Маючи доста часу і, що найголовніше, повну незалежність від радянської партійної цензури Борис Дмитрович став автором чи не найповнішого дослідження про життя та спадщину “батька українського барокко”.
За власними словами дослідника, підготувати таку ґрунтовну працю його надихнуло постійне спотворення образу Мазепи російськими та деякими європейськими авторами, котрі сприймали гетьмана переважно крізь призму його стосунків з Петром I. Через це поза їхньою увагою лишалися цілі пласти досягнень Мазепи і мазепинців в економіці, культурі, архітектурі та дипломатії.
