Про її ключові моменти, головні акценти, значення для країни говоримо з лідером Громадського руху «Рідна країна», відомим політиком і науковцем Миколою Томенком, який днями презентував напрацювання своєї команди у Львові.
ГОЛОВНЕ — МІСІЯ, СТРАТЕГІЯ, ПРОГРАМА, КОМАНДА. ПЕРСОНАЛІЇ — ПОХІДНЕ
— Пане Миколо, нині, коли виборчі перегони не за горами, суспільство дедалі частіше застановляється над, здавалося би, риторичними питаннями. Яким чином змусити майбутнього Президента виконувати Конституцію, закони та свою передвиборчу програму? Як обмежити його у прагненні зосередити всю владу в одних (власних) руках?
— Можу продовжити: доки шукатимемо «доброго президента»?.. Ми знайшли відповіді на ці питання. Поставивши на перше місце місію, потім стратегію, програму, команду, і аж потім — власне особу кандидата.
Отже, місія майбутнього Президента повинна базуватися на українських світоглядних засадах. Це має бути Президент, який шанує, зберігає і втілює українські національні цінності. Кандидатуру якого не лобіюватимуть жодні іноземні політичні чи фінансові кола та бізнес-угруповання. Простіше — Президента України мають обирати в Україні, а не у Брюсселі, Вашингтоні, Москві чи деінде.
Стратегія — україноцентризм і європрагматизм.
Програма повинна ґрунтуватися на ідеї творення конкурентної національної економіки, що спирається на малий і середній бізнес.
Команда має публічно вести кампанію пліч-о-пліч зі своїм кандидатом.
— Ви запропонували своєрідний тест на відповідність цим вимогам…
— Конституція України передбачає два терміни перебування Президента на посаді. Проте кандидат може взяти на себе зобов’язання «президентствувати» не більше одного терміну. Не витрачати перший термін на те, щоб залишитись при владі на другий, а з першого дня працювати для України.
ЯК СТВОРИТИ ПАРЛАМЕНТСЬКО-ПРЕЗИДЕНТСЬКУ РЕСПУБЛІКУ ЗА 100 ДНІВ
— Нині вже ні для кого не секрет, що Президент усіма засобами намагається перетягнути «владну ковдру» на себе. Як наслідок — Україна, парламентсько-президенська де-юре, фактично стала президентською республікою. В цьому сенсі наростає хвиля дебатів на тему: «Як змінити (чи й переписати) Конституцію?»…
— Мені видається, ключові учасники президентських перегонів у цьому питанні поділилися на два «табори». Один — прихильники німецької моделі парламентської республіки, де головними є парламент і канцлер (ВО «Батьківщина», Народний фронт, Опозиційний блок). Другий табір — шанувальники сильної президентської республіки турецького зразка (Громадянська позиція, Радикальна партія О. Ляшка). Але в обох випадках така «реконструкція» потребуватиме кількох років часу і багатомільйонних вливань з бюджету — адже треба буде ухвалити кардинальні зміни до Конституції та велику кількість законів. Переконаний, що такий шлях приведе до чергової боротьби між Президентом і парламентом – за створення посади канцлера чи авторитарного президента. Часу ж на це немає: країна повинна розвиватись, а не поринати у політичні чвари.
Тож постала альтернатива: війна всіх проти всіх — чи змістовна, серйозна дискусія? Наша команда знайшла спосіб, як створити парламентсько-президентську республіку, не чіпаючи Конституцію. Внесенням відповідних змін до законів. Чинний Регламент Верховної Ради України дозволяє це зробити, а в часовому вимірі достатньо 100 днів.
— Якщо можна, докладніше.
— Звичайно. Отже, перше: Адміністрація Президента України, за Конституцією та відповідним Положенням, є «постійно діючим допоміжним органом», тобто допомагає Президентові у його роботі. Насправді ж керівництво Адміністрації вступає у відносини з Урядом, Верховною Радою, місцевою владою; визначає кадрову політику; впливає на діяльність судів та ухвалення рішень парламенту тощо. Отже, слід ухвалити закон про Адміністрацію (Секретаріат) Президента, який би визначив повноваження цього органу як суто патронатної служби, встановив перелік функцій служби та її керівництва, щоб унеможливити втручання АП у діяльність органів влади, місцевого самоврядування, всіх інших інститутів.
Друге: консультативно-дорадчі органи при Президентові України. Про їхню діяльність та її результати, фінансування, витрати немає жодної публічної інформації — в тому числі на офіційному сайті Президента (хіба що за винятком Національної ради реформ). Виходить, за гроші Держбюджету Президент створює дорадчі органи з нульовою користю.
Значить, треба ухвалити нормативно-правові акти, якими впорядкувати діяльність консультативно — дорадчих органів при Президентові України, забезпечити прозорість та ефективність їхньої роботи.
Третє: неконституційна практика доручень органам виконавчої влади процвітає не перший рік. На офіційному сайті Президента України постійно ідеться про доручення Президента: Раді національної безпеки і оборони, Службі безпеки України, навіть Кабінетові Міністрів. Стали «нормою» наради членів Уряду, засідання фракцій у приміщенні Адміністрації Президента. Що це, як не намагання Президента України, всупереч Конституції, підмінити вищий орган виконавчої влади чи підпорядкувати його й парламент собі?
Тож треба запропонувати Президентові України переглянути Указ «Про порядок організації та здійснення контролю за виконанням указів, розпоряджень і доручень Президента України», який діє ще від 19 лютого 2002р. – щодо актів Президента, не передбачених Конституцією України. А також вимагати припинення практики проведення неконституційних «нарад» в Адміністрації Президента України: Кабінет Міністрів має засідати в будівлі Уряду, а керівництво та фракції парламенту— в приміщенні Верховної Ради.
Окрема розмова — про формування складу Центральної виборчої комісії. Президент України протягом тривалого часу ухилявся від формування ЦВК. Члени Комісії, чий термін перебування на посаді завершився, продовжували здійснювати свої повноваження. Тож будь-яке рішення ЦВК могло бути оскаржене через його нелегітимність.
Законодавство не визначає, що робити, коли Президент ухиляється від подання кандидатур членів ЦВК до Верховної Ради, а це дозволяє йому маніпулювати з формуванням Центрвиборчкому.
Потрібно внести зміни до Закону України «Про Центральну виборчу комісію», які визначатимуть терміни внесення подання Президента України про призначення на посаду членів Комісії; дії Верховної Ради України в разі ухиляння Президента України від формування Центрвиборчкому; заборону членові ЦВК, строк повноважень котрого завершився, брати участь у засіданнях Комісії, розгляді інших питань у межах її компетенції.
— Напевне, треба ухвалити нарешті й закон про опозицію?
— І закон «Про опозицію», й зміни до Закону України «Про Центральну виборчу комісію» щодо порядку формування ЦВК — щоб коаліція та опозиція мали рівні права при формуванні складу Комісії.
Тепер — про незалежність правоохоронних органів. Зі створенням в Україні Національного антикорупційного бюро (НАБУ) та Державного бюро розслідувань (ДБР) Президент за допомогою відповідних законів отримав не передбачене Конституцією право призначати керівників цих органів. За нормою Закону України «Про державну прикордонну службу України», Президент призначає керівника Служби. Потрібно внести зміни до законів «Про національне антикорупційне бюро України», «Про державне бюро розслідувань» та «Про державну прикордонну службу України» — стосовно порядку призначення керівництва, оскільки, як я вже сказав, за Конституцією до повноважень Президента їхнє призначення не належить.
Ще одна болюча проблема — зволікання з підписанням законів та вето Президента. Протягом 15 днів після отримання закону, ухваленого Верховною Радою, Президент України зобов’язаний його підписати або повернути зі своїми пропозиціями до Верховної Ради для повторного розгляду. Якщо Президент цього не зробив, закон вважається схваленим і має бути підписаний та офіційно оприлюднений. Конституція також передбачає право вето Президента щодо ухвалених Верховною Радою законів.
Однак не є рідкістю випадки, коли Президент, нехтуючи вимогами Конституції, не ветує і не підписує закони, і вони можуть роками лежати в Адміністрації, якщо не влаштовують Президента, його бізнес-партнерів чи певні фінансово- політичні групи.
Отож необхідно ухвалити закон «Про законодавчу діяльність», який визначатиме порядок набуття чинності законів та унеможливить зволікання з введенням в дію ухвалених законів.
— Питання, яке, переконана, цікавить багатьох українців. Конституція передбачає усунення Президента з посади. Час від часу та чи інша політична сила починає довкола цього чергові «ритуальні танці»: нардепи збирають підписи, дають гучні інтерв’ю. На виході — нуль…
— Справді, Конституцією України передбачено імпічмент — усунення Президента з його посади у разі вчинення ним державної зради чи іншого злочину. Визначений і порядок проведення процедури імпічменту. Однак президентам — і колишнім, і нинішньому — як не було чого боятися, так і немає. Бо процедуру імпічменту Президента провести неможливо. Відсутній закон, який унормовує порядок створення та діяльності Тимчасової слідчої комісії. Тому треба ухвалити Закон України «Про тимчасові слідчі комісії, спеціальну тимчасову слідчу комісію і тимчасові спеціальні комісії Верховної Ради України».
— Що, на Вашу думку, треба зробити, щоб уряд самостійно та повноцінно працював як вищий орган виконавчої влади?
— Треба чітко визначитися з проблемою коаліції та опозиції. Коаліція депутатських фракцій у Верховній Раді формує виконавчу владу — Кабінет міністрів — і вносить Президентові кандидатури Прем’єр-міністра та членів Уряду. Отже, в парламентсько-президентській республіці має діяти урядова — а не президентська — парламентська більшість (коаліція), яка відповідає за втілення програми діяльності Уряду.
Від 2010 р. порядок формування коаліції, діяльність коаліції та опозиції не регулюються жодним законом. Тому конче необхідно ухвалити закон «Про опозицію». Крім того — повернути до тексту Регламенту Верховної Ради України главу 12, яка унормовувала діяльність парламентських коаліції та опозиції.
Наступне: місцеві державні адміністрації. Відповідно до Конституцієї, голів місцевих держадміністрацій призначає та звільняє з посад Президент України за поданням Кабінету Міністрів. Голови адміністрацій відповідальні перед Президентом і Кабінетом Міністрів, а підзвітні та підконтрольні — Кабінетові Міністрів. Але — згідно зі змінами до закону «Про державну службу», ухваленими в першому читанні 2016 р., кандидатури голів місцевих адміністрацій визначає не Кабмін, а комісія, створена Президентом України. Зрозуміло, що в такий спосіб Президент України намагається — всупереч Конституції — взяти місцеву виконавчу владу під свій контроль.
Тому слід скасувати зміни до закону «Про державну службу», якими кандидатури майбутніх голів місцевих адміністрацій (МДА) визначає комісія, створена Президентом України, а також ті, якими голови МДА, їхні перші заступники та заступники позбавлені статусу державного службовця. Роль Президента у призначенні голів МДА повинна зводитися до перевірки відповідності кандидатур вимогам законодавства: громадянство, законність проведення конкурсу Комісією з питань вищого корпусу державної служби тощо.
— Залишається проблематичною й незалежність судової гілки влади, чи не так?
— Лише один приклад: виконання рішень Конституційного Суду України. Впродовж 10 років влада не зважає на рішення Референдуму та Конституційного суду. Верховна Рада і Президент України, який є гарантом дотримання Конституції України — відверто ігнорують вимоги Конституції щодо народного волевиявлення у вигляді референдуму та рішення Конституційного Суду.
Стаття 98 Закону України «Про Конституційний Суд України» передбачає, що за невиконання рішень та недотримання висновків Суду настає відповідальність згідно із законом. Тобто, рішення К С Україниє обов’язковими до виконання, але процедури виконання та відповідальності за невиконання закон не передбачає.
Тож потрібно внести зміни до Закону України «Про Конституційний Суд України», якими передбачити процедуру виконання рішень Суду та відповідальність за невиконання. Також — ухвалити закон «Про Всеукраїнський та місцеві референдуми», який би містив норми про порядок введення в дію рішень Всеукраїнського референдуму.
— Мені видається, що команда «Рідної країни» пропонує підходи, котрі кардинально відрізняються від, на жаль, усталених у середовищі вітчизняного політикуму. Замість тотального взаємопоборювання, набридлих змагань у кількості білбордів, ефірного часу та лунких гасел — серйозна дискусія про світоглядні цінності, модель впливу громадян на прийняття рішень у країні, контролю за їхнім виконанням…
— Саме так. Десять пунктів нашої концепції «Український Президент-2019» дозволять законодавчо зміцнити парламентсько-президентську форму правління, змусити Президента дотримуватися Конституції та законодавства України й виконувати власну програму, а Уряд — повноцінно виконувати повноваження вищого органу виконавчої влади.
— І останнє, але суттєве. Чи маєте намір балотуватися на посаду Президента України?
— Наша команда підтримає кандидата в президенти, який буде готовий разом з нами втілювати наші ідеї та концепцію. Якщо такої людини не виявиться —команда «Рідної країни» готова висунути свого кандидата, а я готовий балотуватися. Проте наша найбільша амбіція — не взяти участь у президентській виборчій кампанії, ба навіть не виграти вибори. Наша найбільша амбіція — змінити країну.
