Фото: Ірини Олійник
Як не дивно, про Шарівські історичні “родзинки” з широкого загалу мало хто знає, однак самі сільчани можуть розповідати про них годинами. Шарівка – одне з небагатьох сіл Ярмолинецького району, котре може похвалитися такими унікальними пам’ятками архітектури.
Шарівська твердиня
Шарівська церква-фортеця височить на південній околиці села, названій в народі Містом. Як розповідає завідуюча місцевою бібліотекою Наталя Борбуцька, саме тут колись щопонеділка місцеві жителі влаштовували кілька базарів. Базар з продажу свиней був розташований біля підніжжя Міста, а базар, на якому продавали коней. Навпроти, на самому вершечку Міста діяв речовий ринок. Його влаштовували місцеві ремісники, переважно євреї, і діяв цей базар аж до війни.
Навіть сьогодні старожили села переконані, що Шарівка була містечком до того часу, поки тут жили євреї-ремісники. На початку війни їх усіх розстріляли і село наче вимерло: торгівля припинилася, ремісничі майстерні позакривалися…
Втім, про це трохи пізніше, а зараз повернімося до шарівської твердині. Велич її і справді вражає. Метрові муровані стіни та височенні бані видно з будь-якого куточка села. Колись церква-фортеця була оточена яром, наповненим водою, а високі схили створювали додаткову перепону для нападників. За радянських часів у древньому храмі був звичайнісінький колгоспний склад, і лише на початку дев’яностих років минулого століття церкву повернули прихожанам. Тоді шарівчани самотужки зібрали кошти та відбудували храм, і нині тут щонеділі відбудуваються богослужіння.Найдавніша частина церкви – дзвіниця – дуже древня, споруджена ще в ХІV сторіччі як оборонна вежа на Кучманському шляху. Спочатку вона була п’ятиярусною. Горішній ярус її мав галерею по периметру, котра оперізувала вежу ззовні. Долішні два яруси були без отворів, а горішні – мали бійниці. Пізніше церкву переробили на костел Благовіщення Діви Марії та оздобили його стінописом. Стіни й склепіння розмальовував відомий художник Прагтль. Тоді ж при костелі заснували кляштор домініканців Православний храм повернули аж в 1832 році, а неподалік побудували новий костел, який діє дотепер. Кілька років по тому архітектор Павлов склав проект перебудови церкви, який пізніше було реалізовано. Тоді наростили стіни бічних обсягів церкви, замурували готичні прорізи, зробили нову покрівлю з дерев’яним барабаном і низьким наметом. У вежі також надбудували два яруси, покриті наметовим дахом.
До речі, дослідники впевнені, що Шарівка отримала свою назву саме завдяки цій церкві-фортеці. Подібні споруди колись називалися шарівками, бо вони мали шароподібну форму. Як би там не було церква-замок у Шарівці належить до унікальних пам’яток мурованої оборонної архітектури.
Розповідають, що нині неподалік від церкви зустрічаються провалля – підземні ходи. За переказами старожилів ці переходи рили турки, які свого часу панували в селі. Підземні ходи з’єднували шарівську твердиню з іншою фортецею, котра була і тоді, і є й нині, в Сутківцях. Розповідають, що ці підземні переходи рили полонені козаки, а після виконаних робіт їх знищували. Хазяйнували турки на території села близько 25 років, і поводили себе з місцевими жителями досить стримано, не чинили масових вбивств та грабунків.
Місцева Берегиня
Неподалік, в густих чагарниках, ховається старезний польський цвинтар. Могилок майже не видно, лише подекуди видніються напіврозвалені, вкриті густим мохом, склепи. Деякі поховання датуються XVII – XVIII століттями.
Серед цвинтарної галявини височить Берегиня чи свята Ганна, як ще її називають шарівчани. Її статуя тут щонайменше вже кілька століть. Втім, коли саме в Шарівці з’явилася Берегиня та хто її творець, в селі не знають. Однак шарівчани переконані, що саме вона охороняє село від усіляких негараздів
.Вишукана жіноча фігура поєднує у собі м’якість та красу, ніякої експресивності, лише спокій та умиротворення. Довгий час місцеві жителі називали її Ганною. Однак під час досліджень, місцевий священик дійшов висновку, що насправді ця жінка – не свята Ганна, а Божа Матір. Саме так її зображали скульптори епохи Відродження. Фігура жінки зведена на кількаметровому рожевому постаменті. Божа Матір стоїть на земній кулі, обвитій гадюкою. Жінка наступила ногою на голову змії, наче хоче розтоптати земне зло, а високопіднята голова та складені на грудях руки ніби просять у Бога милості та добра. Як би там не було, а як розповідає Натаня Борбуцька, жителі села переконані, що Божа Матір береже Шарівку та її жителів від лиха. І як не дивно, село й справді, наче під Божим крилом: шарівчани не пам’ятають, щоб колись їхнє село потерпіло від стихійного лиха. Обминув його й голод, бо місцеві євреї всіляко допомагали селянам. Навіть під час війни жоден снаряд не розірвався у селі, хоч поблизу точилися запеклі бої…
А ще місцеві старожили розповідають (а вони чули від своїх дідів-прадідів), що коли споруджували постамент Матері Божої, то закопали під ним багато коштовностей. Знаходилося чимало лиходіїв, які хотіли викрасти скарби, але жодному не вдалося цього зробити. Кажуть, якась сила відкидає зловмисників, робить каліками та карає важкими хворобами. А от тим, хто приходить до Берегині помолитися, святиня завжди допомагає.
Кам’яна голова
Є в Шарівці урочище, яке носить назву Голова. Тут з-під кам’ної скелі б’ють джерела, а вода, неначе з природних кранів, стікається до озерця і струмком біжить до річки. Вода – кришталево чиста. І, як кажуть, цілюща, – бадьорить та додає сил. Поруч колись навіть було примішення бані. Нині тут воду освячують на Водохреще. Колись, каже пані Наталя, вода з отворів у скелі бурлила. Нині ж – потік усе менший. Та, на щастя, джерела не пересихають навіть в найпосушливіші місяці.
.
