Певно я син калини,
певно я син пшеничного колосу:
де б я не був, пізнаю Україну,
мов кохану, по голосу…
Тарас Мельничук
Український поет Тарас Мельничук народився в с.Уторопи Косівського району на Івано-Франківщині.
По завершенні десятирічки працював коректором районної газети «Радянська Гуцульщина». Потім валив ліс у Комі АРСР, працював у шахті на Донбасі, служив у армії.
1958р. вступив до Чернівецького університету. На третьому курсі поїхав будувати Криворізький гірничо-збагачувальний комбінат. Затим опинився у Красноярському краї — працював теслею на будівництві.
1964р. поновив навчання в університеті. Менше ніж за два роки був виключений – «не те» думав, і думки свої «не ті» озвучував, де заманеться. Працював у «районках» Косова, Хотина, Верховини…
1967р. у видавництві «Карпати» вийшла друком перша поетична збірка Тараса Мельничука — «Несімо любов планеті». Того ж року вступив на заочне відділення Московського літінституту.
Підготував до друку другу збірку віршів — «Чага». Один примірник надіслав до видавництва «Карпати». Ще один – Олесеві Гончару, який передав рукописа до «Радянського письменника». 24 січня 1972р., в розпал репресій проти української інтелігенції, Тараса Мельничук був заарештований – за «антирадянщину» в рукописі збірки «Чага». 11 травня 1972р. судова колегія в кримінальних справах Івано-Франківського обласного суду «…встановила: підсудний Мельничук Т.Ю., будучи незадоволеним радянською дійсністю по дріб’язкових мотивах особистого характеру, з метою підриву та ослаблення Радянської влади, незважаючи на неодноразові попередження його органами радянської держави, на протязі 1965-71 років виготовляв, зберігав та розповсюджував в усній та письмовій формі віршовані твори, в яких зводив злісний наклеп на радянський державний і суспільний лад, закликав до боротьби проти Радянської влади…»
Мельничука Тараса Юрійовича засудили до трьох років неволі у колонії суворого режиму. Карався у Пермських таборах, звільнився у березні 1975-го. Перебував під наглядом КДБ.
Не розкаявся. Тож у квітні 1979р. – майстерна провокація гебістів і новий строк: 4 роки позбавлення волі за «вчинення опору працівникові міліції».
1982р. у видавництві «Смолоскип» (Канада) вийшла збірка віршів Т.Мельничука «Із-за ґрат». Автор на той час перебував у зоні.
Звільнившись, перебував під адміннаглядом. Безробіття, цькування з боку «органів», безпросвітність. Зблизився з чарчиною. Потрапив до спецлікарні в Джурові (вочевидь, «з подачі» КДБ). 1985р. з лікарні втік. Розшукали і запроторили до «психушки». Вийшов на волю 27 квітня 1986-го. Мав опинитися на зоні втретє, та «завадила» Чорнобильська катастрофа, що на якийся відвернула увагу влади від полювання на інакодумців.
1990р. у Великій Британії вийшла друком поетична збірка Тараса Мельничука «Строфи із Голгофи», тоді ж — у київському видавництві «Молодь» — збірка «Князь роси», яка через два роки була відзначена Шевченківською премією.
1994р. у Коломиї друкарня ім. Шухевича видала збірку поезій Т.Мельничука «Чага» — ту саму, яка послужила приводом для першого арешту автора.
Тарас Мельничук помер 29 березня 1995р. в Коломиї. Як і заповідав, похований у рідних Уторопах, на Мальцевій горі. Там, де стояла батьківська хата, котру спалили негідники разом з поетовими рукописами. Серед того, що залишилося – і ці рядки:
Я уставав.
Вставав і жив.
Вставав я за живих і мертвих,
За кожне сонечко роси, —
Й вкраїнський не умер безсмертник,
Вкраїнська не погасла синь.