Він належить до тих митців, які є майстрами народної творчості не лише за званням, а й за талантом, витоки якого – в українському народному образотворенні.
Народився майбутній майстер у с.Грибове Городнянського повіту (нині с.Олешня Ріпкинського району) на Чернігівщині. Село було знаним як осердя гончарства на півночі України.
У 1920-х роках замешкав у Києві. Якийся час самотужки виготовляв посуд на продаж. У 1930-і працював на заводі «Керамік», що допомогло опанувати промислові керамічні технології.
Для виставки 1936р. виготовив десять предметів українського обрядового посуду (баранці, глечики, тарелі). Вироби мали великий успіх.
У серпні 1946р. Омелян Железняк почав працювати у експериментальних майстернях художньої кераміки Інституту архітектури Академії будівництва і архітектури УРСР під керівництвом відомої художниці-керамістки Ніни Федорової. Саме тут цілковито виявилися його творчий потенціал та непересічні здібності.
О.Железняк натхненно працював над декоративною керамікою. Відомі його композиції «Козак Мамай», «Гонта з синами», «Прощання з козаком»; скульптурні ілюстрації до творів Тараса Шевченка — «Мені тринадцятий минало», Миколи Гоголя — «Козак Вакула на чорті», народних пісень — «Зажурився чумачина». Охоче створював чудові керамічні іграшки — баранців, коників, птахів…
Твори О.Железняка знайшли своїх численних шанувальників не лише в Україні, а й далеко за її межами. Ними захоплювалися відвідувачі міжнародних виставок у Парижі та Нью-Йорку, Марселі й Торонто, Берліні й Празі, Софії та Будапешті, Женеві та Монреалі. Його роботи зберігаються у світових музеях декоративного мистецтва.
Одна з найталановитіших робіт О.Железняка — скульптурна композиція за поемою Тараса Шевченка «Сон», створена у 1950-і роки.
Майстер помер 21 червня 1963р. в Києві.
За своє недовге життя він створив цілий світ сучасної української кераміки, і цей світ донині милує око і тішить серце.
