«…Віднесла вода ласкаві зорі,
Що все літо кликали в ріку.
З птицями на білій крутогорі
Горобину пробуєм гірку…»
Дмитро Павличко
21 серпня у народі вшановували Омеляна і підмічали: яка погода цього дня, таким має бути і січень, а також якщо на деревах у серпні багато жовтого листя – осінь буде ранньою.
За церковним календарем 21 серпня вшановують святого Еміліана, сповідника, єпископа Кизицького; преподобного Григорія, іконописця КиєвоПечерського, в Ближніх печерах; перенесення мощей преподобних Зосими і Саватія Соловецьких; святого Мирона, чудотворця, єпископа Критського; мучеників Єлевферія і Леоніда; преподобного Григорія Синаїта.
Іменинниками 21 серпня є:
Григорій, Зосим, Мирон, Омелян, Сава.
21 серпня народились:
1888 – Володимир Гадзінський – український письменник, критик. Автор поем «УРСР», «Айнштайн», «Земля», «Заклик Червоного Ренесансу», «Розум», фантастичної повісті «Кінець».
1909 – Омелян Железняк – український художник-кераміст; заслужений майстер народної творчості УРСР. Створював декоративний керамічний посуд; статуетки та жанрові композиції з народного життя («Гонта з синами», «Козак Мамай», «Прощання з козаком»); скульптурні ілюстрації до творів Т. Шевченка («Мені тринадцятий минало»), М. Гоголя («Козак Вакула верхи на чорті») тощо.
Події 21 серпня:
1652 – син гетьмана Богдана Хмельницького – Тимофій – одружився на дочці молдавського правителя Василя Лупула, що стало приводом для відновлення союзу Молдавії з Україною.
1627 – вийшов перший словник української мови «Лексіконъ славенноросскій і именъ тълкованіє» Памво Беринди.
1932 – у Венеції відбувся перший міжнародний кінофестиваль.
1943 – у СРСР створено одинадцять перших Суворовських училищ.
1996 – заснована відзнака Президента України – орден «За мужність».
Чи знаєте ви, що:
У першому друкованому українському словнику «Лексіконъ славеноросскїй альбо Именъ тлъкованіє» (1627 р.) – близько 7 тисяч слів: загальних та власних назв переважно тогочасної церковнослов’янської мови з перекладом та тлумаченням їх українською літературною мовою початку XVII століття.
Метою Беринди при складанні його словника було відновити церковнослов’янську традицію літературної мови і цим протистояти наступові польського католицтва і польської культури. Цей словник відіграв велику роль у розвитку не лише української, а й російської, білоруської, польської, румунської лексикографії.
Ця праця Памва Беринди – найвидатніше досягнення староукраїнського словникарства. Складається з двох частин: «Лексіконь» – церковнослов’янсько-український словник; та «…Имена свойственная» – зібрання тлумачень топонімів й антропонімів, а також загальних назв неслов’янського походження.
Головні джерела праці – «Лексис…» Лаврентія Зизанія, ономастикони Максима Грека, Мануїла Ритора, тлумачення онімів в антверпенському виданні Біблії (1571). Виявлено використання Бериндою словників доби Київської Русі та зарубіжних, староукраїнської глосографії тощо.
Джерелами церковнослов’янського реєстру книги були: Острозька Біблія (всі її книги Старого й Нового Завіту), церковнослов’янські рукописи й друки до поч. 17 ст.
Абсолютна більшість елементів неслов’янського походження, особливо грецьких і латинських, зібраних окремо у 2-й частині праці, супроводжуються ремарками, які вказують на їх запозичення, й українськими відповідниками, що сприяло нормалізації лексики староукраїнської літературної мови на народній основі.
У «Лексіконі…» вміщено низку тлумачень енциклопедичного характеру. Значення слова автор розкриває і за допомогою етимологічних відомостей. Докладно опрацьовано семантику багатозначних реєстрових слів. Беринда нерідко вказував на метафоричне й образне вживання слова, вперше в українській лексикографії застосувавши ремарки «переносні», «инорѣчнѣ», «метафори».
«Рідна країна»
