«Дякую тобі, Боже,
за можливість слова,
що вихлюпнулося з океану Болю…»
Атена Пашко
Українська поетеса і правозахисниця, голова Союзу українок України, дружина В’ячеслава Чорновола і – як вона сама говорила, «не політик, а просто патріотка» — Атена Пашко належала до тих людей, по яких у світі залишається світлий спомин, мерехтливий, як вогник свічі.
Атена Василівна Пашко походить зі Львівщини. Народилася в с.Бистриця, у вчительській родині. В ранній юності набачилася горя й крові, носила передачі до «партизанки» — воякам УПА.
Змалку писала вірші.
Маючи схильність до гуманітарних знань, воліла стати вчителькою. Але батьки, вважаючи, що саме гуманітарії здебільшого опиняються на радянських нарах, переконали дівчину в необхідності «технічної» професії. Тож Атена-Святомира (таке її повне ім’я) отримала диплом інженера лісового господарства.
В інституті зустріла свого майбутнього першого чоловіка – Василя Волицького, народила доньку Ірину. Чоловвік почав робити кар’єру, якій на заваді стали активна українська позиція дружини та її спілкування з дисидентами – зокрема, з Іриною та Ігорем Калинцями. Подружжя розлучилося.
Однак доля звела з журналістом і дисидентом В’ячеславом Чорноволом — найпотужнішою постаттю в новітній історії українського правозахисного руху та національно-визвольної боротьби.
Коли В.Чорновіл видавав підпільний «Український вісник», вони зустрічалися на побаченні, він передавав – з руки до кишені чи рукава – сторінки «Вісника», які жінка несла друкарці…
Коли Вячеслава заарештували, «прийшли» й по Атену. Протримали, щоправда, за ґратами недовго, але КДБ ходив за нею, як привид, постійно. Звільнили з роботи в університеті. Не пожаліли й дитину – Іринку цькували у школі.
Але Атена не скорилася. Щоб продовжити справу коханого та відвернути від нього підозри, з кількома друзями видали ще одне число «Українського вісника».
Після третього арешту Чорновола вона приїхала до нього на заслання, й там вони офіційно взяли шлюб.
В’ячеслав Максимович повернувся 1985р. Почалися буремні часи, сповнені завзятої праці й великих подій. Створилася Українська Гельсінська Спілка, вирували мітинги, потреба у правдивому, полум’яному слові була величезна. Тож Чорновіл усім єством, як завжди, поринув у боротьбу . Очолював Львівську обласну раду. Балотувався у президенти – посів друге місце, отримавши підтримку майже 25% виборців.
Атена завжди була поруч із чоловіком.
Потім у Чорновола були Політика і Журналістика. Рідна газета «Час/Time». Верховна Рада, в якій Чорновіл був не лише одним з найактивніших депутатів, а й – без перебільшення – совістю парламенту. Та, зрештою, й України…
У Атени було чекання, підтримка всіх задумів В’ячеслава, їхнього втілення. Ще був Союз українок України, який вона відродила і очолювала від 1991р. Подруги-союзянки, проекти. Ще — вірші. Світ, куди вона вирушала за найменшої можливості.
Потім…Чорновола убили. Через півроку пані Атена пережила інфаркт. Дивом витримала.
Зберігала його пам’ять – впорядкування творчої спадщини та видання творів В.М.Чорновола, створення Фонду, словом – праця, в якій знаходила порятунок від туги.
Ночами знов і знову згадувала:
Ранила руки
об осколки
шкла
Асфальт обпікав
твоєю
кров’ю
Атена-Святомира Василівна Пашко померла 20 березня 2012р…
Ця тендітна жінка знала багато печалі й болю.
Але вона знала й велику любов – до великої Людини й до України. І велике натхнення в поезії. Й щастя бути мамою та бабусею. І – муку та радість жити на повні груди…
