Впродовж 32 років він був гетьманом Війська Запорозького у вигнанні. Його поезії надихали на звитяги. Його витончений розум і дипломатичний хист, вишукані манери та незрівнянний стиль публіциста викликали захоплення у європейської політичної та мистецької еліти.
Пилип Орлик. Литвин (білорус) із родоводом від чеських баронів і з палким українським серцем. Автор першої української Конституції.
Пилип Степанович Орлик народився у маєтку Косута Ошмянського повіту Віленського воєводства (нині Мінська область, Білорусь), у родині високородного литовського шляхтича гербу «Новина». Батько, ревний католик Степан Орлик, служив королю Речі Посполитої й загинув п’ятдесятирічним у сніжному грудні 1673-го під Хотином за часів польсько-турецької війни. Мати Ірина походила з давнього роду литвинів, як тоді називали білорусів, — Малаховських.
Пилип отримав гідну освіту – спочатку в єзуїтському колегіумі у Вільні, затим у 1694 р. закінчив Києво-Могилянську академію. Був одним із найкращих студентів, виявляв великі здібності до філософії, риторики, літератури, його віршовані твори бралися за приклад для інших. Відмінно знав українську, польську, італійську, турецьку, церковнослов’янську та інші мови. По закінченні навчання досить довго писарював – у канцелярії митрополита Київського, у Полтавському полку, старшим канцеляристом Головної військової канцелярії Війська Запорозького.
Від 1702 р. – Генеральний писар гетьмана Івана Мазепи. Відданий соратник і однодумець гетьмана, людина, якій Мазепа довіряв беззастережно. Сучасники стверджували, що саме після наради з Орликом великий гетьман ухвалив остаточне рішення виступити проти Петра І спільно зі шведським королем Карлом ХІІ.
Після поразки у бою під Полтавою разом з Іваном Мазепою рушив до Бендер, у першу в українській історії політичну еміграцію, і разом з ними — близько 5 тисяч запорожців, понад 500 козаків-гетьманців, біля півсотні чільних керманичів козацької старшини.
5 квітня 1710-го, через півроку по смерті Івана Мазепи, Пилип Орлик був обраний гетьманом України у вигнанні.
Головною метою свого життя гетьман Орлик вбачав незалежність і єдність України, мир і розвій держави. Протекція шведської корони мала стати гарантією втілення цієї далекосяжної мети. Серед інструментів зміцнення державності Орлик не в останню чергу бачив військовий альянс із Османською імперією та Кримським ханством.
1710 року Пилип Орлик створює «Пакти й Конституції прав і вольностей Війська Запорозького» — угоду зі старшиною та військом запорожців. Документ непроминущої значущості в історії українського державотворення, відомий як Конституція Пилипа Орлика, перша українська та одна з перших європейських конституцій.
Конституція обмежувала привілеї гетьмана та старшини, вирівнювала козаків у правах, зберігаючи при цьому окремий статус запорожців. Окрім того, передбачала політичну незалежність України від Московії та розбудову незалежної української Церкви.
Крім того, Конституція вперше запропонувала розподіл влади на окремі гілки. Законодавча влада – Генеральна Рада, до якої мали входити генеральна та полкова старшина, представники козацьких полків (генеральні радники) і Запорозької Січі. Генеральна Рада мала скликатися тричі на рік — на Різдво, Великдень та Покрову. Впродовж часу «між сесіями» повноваження Генеральної Ради виконували гетьман і Рада генеральної старшини – вища виконавча влада. Суд за Конституцією мав бути незалежний. Порушення, вчинені гетьманом, підлягали розглядові Генерального Суду. Виборні полковники та полкова і сотенна старшина виконували функції місцевих адміністрацій. Уперше Орлик застосовує поняття «вільний народ», тобто населення конкретної території, яке має самоврядні права.
Слід згадати, що гетьман Пилип Орлик не лише творив українське законодавство, а й намагався збройно звільнити Україну з-під московського ярма. Гетьман підписав угоду з Османською імперією, яка 8 листопада 1710 р., дотримуючись цієї угоди, оголосила війну Московії. 23 січня 1711 р. Орлик підписав так звану Кайрську угоду — договір між своїм еміграційним урядом та Кримським ханством, «укладений для вічної дружби, братерства та нерозривного військового союзу». Також закріплювалося право Гетьманщини на самовизначення і невтручання Криму в її внутрішні справи; недоторканність церков і церковного та козацького майна; козацькі пільги у межах ханства.
Одразу по укладенні договору почався спільний похід запорожців, татарів, шведів та поляків на Правобережну Україну для визволення її від Московії.
Король Швеції зобов’язався продовжувати війну, аж поки Україна не буде визволена від московського гніту. Османи і татари гарантували свою допомогу.
12 лютого 1711 р. Пилип Орлик перейшов кордон поблизу Рашкова. У своїх універсалах гетьман закликав народ повстати проти московського царя. Міста Правобережної України одне за одним ставали на бік гетьмана. На початку лютого Орлик уже стояв під Немировом.
У бою під Лисянкою військо Пилипа Орлика розбило дощенту полки генерального осавула Г.Бутовича. Українці повстали на підтримку Орлика.
У березні 1711 р. війська на чолі з гетьманом підійшли до Білої Церкви, де розташовувався московський гарнізон. Взяти укріплене місто штурмом не вдалося. Почалася облога. Бракувало харчів, наближалося московське підкріплення. Татари побігли на південь, дорогою грабуючи місцевих мешканців. Правобережні козаки рушили додому, рятуючи рідних від татарської пошесті. З 3-тисячним військом, що лишилося від 16 тисяч вояцтва, Пилип Орлик відступив до Бендер. Почалися важкі роки пошуків підтримки у європейських правителів.
12 липня 1712 р. на березі ріки Прут, поблизу Ясс, була підписана угода між союзниками – османським султаном, королем Швеції Карлом ХІІ, кримським ханом Девлет-Ґераєм, гетьманом Пилипом Орликом та кошовим отаманом Костем Гордієнком — і Петром І, який очолював оточену московську армію. За угодою, відомою як Прутський мир, влада гетьмана Орлика поширювалася на Правобережжя та Запорозьку Січ. Водночас, згідно з угодою між Османською імперією та Московією, Лівобережжя і Київ залишалися під московською владою.
Невдовзі Османська імперія та Річ Посполита уклали угоду, за якою Правобережна Україна відійшла до Речі Посполитої. Розподіл України був великим ударом для гетьмана: зазнала поразки його мрія про сильну і цілісну Українську державу.
Від 1714 р. Пилип Орлик мешкав, на запрошення Карла ХІІ, у Швеції. 1720 р., після підписання шведсько-московського миру, змушений був поневірятися Європою: Німеччина, Австрія, Річ Посполита… 1722 р. був затриманий у Хотині османами, коли намагався дістатися до Олешківської Січі, й примусово доправлений до Салонік, де й перебував до 1738 року.
До останніх своїх днів великий гетьман невтомно шукав підтримки української державності у володарів Франції, Великої Британії, Ватикану, Саксонії, Прусії, привертав увагу європейських владців до трагічної долі рідної країни, розділеної між зажерливими сусідами.
На схилі життя мешкав у Хотині, Чернівцях, Каушанах, Бухаресті, Яссах. Тут і помер 24 травня 1742 року.
З дружиною Анною Пилип Степанович мав восьмеро дітей. Найвідоміший – син Григорій (Григір), генерал-лейтенант французької армії, розвідник і дипломат, герой Семилітньої війни. Це з ним гетьман обмірковував плани відродження України. 14 листопада 1759 р. граф Григорій Орлик помер від бойових ран у Німеччині. Відомий лист короля Франції Людовика XV його вдові: «…Я втратив найгіднішого дворянина Франції, сміливого і видатного генерала…»
Гетьман Пилип Орлик залишив по собі неоціненний епістолярій та великий «Діаріуш подорожній» («Щоденник»). Його перу належать поетичні книги «Прогностик щасливий» (присвячений на той час полковникові, майбутньому гетьману Данилові Апостолу); «Алкід Руський» (присвята Іванові Мазепі) та «Гіппомен сарматський».
П.Орлик — автор трактату «Вивід прав України» (маніфест до європейських монархів, 1712 р., оригінальний рукопис трактату не знайдено).
2011 р. в місті Крістіанстаді (Швеція) був урочисто відкритий пам’ятник Орлику. У Києві на честь Пилипа Орлика названо одну з центральних вулиць, де розташований пам’ятник гетьманові. Та, безумовно, найвеличніший пам’ятник гетьманові Орлику – його Конституція і ціле його життя, віддане ідеї побудови Української Держави. Приклад, гідний наслідування і пошани.
Підготувала Олена Бондаренко,
Громадький рух Миколи Томенка «Рідна країна»
