Майбутній композитор народився у с.Летичівці (нині Монастирищенського району Черкаської області), в родині священика.
Закінчив духовну семінарію, потім — Київську духовну академію (під час навчання був регентом академічного хору). 1920р. – Київську консерватоію (під керівництвом відомого композитора Рейнгольда Глієра, якого називають основоположником української радянської музики).
У 1918–1924р.р. викладав у Київському музично-драматичному інституті ім. М.Лисенка. Був одним із засновників та керівників Музичного товариства ім. М.Леонтовича, головним редактором журналів «Музика» та «Музика масам». Ініціював створення Хорового товариства при Спілці композиторів України.
П.Козицького, поряд із М.Леонтовичем, К.Стеценком, Я.Степовим, називали прихильником модернізму в музиці, що чекістів від мистецтва не могло не насторожувати. А ще ж походження, співпраця з Курбасовим театром «Березіль» (написав музику до двох його постановок), квартира у відомому будинку «Слово» — а значить, спілкування з Хвильовим, Кулішем, Йогансеном, тим таки Курбасом та ще цілою низкою «неблагонадійних»! От вам і підстави для перелідувань, а то й арешту…
Натомість Козицький став першим «чиновником від музики» — очолив Вищий музичний комітет Наркомосвіти УРСР. До речі, тоді взявся втілювати ідею К.Барвінського щодо створення в Україні мережі музичних шкіл. Виступав з лекціями на теми історії української музики в Музично-драматичному інституті.
1935р. П.Козицький розлучився з дружиною і переїхав до Києва. Мешкав на Інститутській, поруч зі зловісною будівлею НКВС. Був викладачем, потім — професором Київської консерваторії. Наприкінці 1930-х написав музику до відверто пропагандистських фільмів «Стожари» та «Кубанці».
1938–1941р.р. працював художнім керівником Української державної філармонії . Під час німецької окупації евакуювався з родиною до Уфи.
1952–1956р.р. — голова правління Спілки композиторів України.
Помер П.О.Козицький 27 квітня 1960р. в Києві.
Як зазначають дослідники творчості Пилипа Козицького, його музика спирається на джерела українського пісенного фольклору та традиції української музичної класики. В його доробку — опери «Невідомі солдати», «За Батьківщину», кантата «Пам’яті більшовика», сюїта «Козак Голота», хори, твори для фортепіано, пісні, обробки народних пісень «Вісім українських народних новел».
П.Козицький – музикознавець є автором праць «Творчість Леонтовича», «К.Стеценко», «Українська народна пісня», «Тарас Шевченко і музична культура» та інших, а також дослідження «Спів і музика в Київській академії за 300 років її існування».
Одна з рідко згадуваних сторінок біографії Пилипа Козицького: У 20-ті роки минулого століття він став одним із найактивніших діячів Української автокефальної православної церкви. Був головним доповідачем з питання церковного співу на Першому Всеукраїнському православному церковному соборі 1921р. Крім того, писав духовну музику, яку знавці характеризували як авангардну, що поєднує сучасні засоби виразності з українськими церковними традиціями.
Відомо також, що свого часу Пилип Козицький написав кілька чудових романсів на слова раннього Павла Тичини, але вони не друкувалися й не виконувалися.
