Увечері 3 вересня 2013р. в Харкові, на вулиці Сумській, 17 було відкрито меморіальну дошку Юрію Шереху.
Офіційно відкриття дошки було заплановане на 5 вересня, але міська влада, яка перед тим погодилася на пропозицію наукової спільноти, не просто дала «задній хід», а й почала всіляко перешкоджати.
Ініціаторам стали надходити телефонні погрози знищити дошку. Словом, усе в кращих традиціях пізньої радянщини. Щоб не дати змоги демонтувати пам’ятний знак, активісти чергували біля дошки цілодобово.
Тодішній голова Харківської ОДА М.Добкін на своїй сторінці в соцмережі написав: «Мерзавцы фашистские своему фашистскому мерзавцу доску прибили. Впопыхах и в темноте, как и подобает предателю».
Наприкінці вересня того ж року депутати Харківської міськради ухвалили рішення ліквідувати меморіальну дошку (65 — «за», 4 – проти,3 – утрималися). Через півгодини потому люди, які назвалися працівниками комунальної служби Харкова, сокирою розтрощили пам’ятну дошку професорові Гарвардського та Колумбійського університетів, лауреатові Шевченківської премії, видатному вченому-славістові й патріотові України.
Юрій Шерех (Юрій Володимирович Шевельов) – учений-славіст, без перебільшення, світового рівня. І ще: так, як любив Україну він, так, як він працював для України, — навряд чим навчилися всі, й раніші, й теперішні, владці. Народився Шевельов 17 грудня 1908р. в Харкові, в родині генерал-майора російської армії Володимира Карловича Шнейдера, німця за походженням. Під час І Світової батько змінив прізвище на Шевельов. Після більшовицького перевороту , за неперевіреною інформацією, нібито воював у Врангеля і загинув.
Мати, напівнімкеня-напівукраїнка Варвара Володимирівна Медер, рано осиротіла, виховувалася у тітки, потім у пансіоні для шляхетних сиріт, отримала непогану освіту. Саме вона, до речі, першою диктувала синові Юрію тексти українською мовою.
Юрій Шевельов закінчив Харківський університет, захистив кандидатську, викладав у рідному виші. 1941-43р.р. завідував кафедрою української філології.
В тяжких умовах окупації міг зголоситися про своє походження «фольксдойча», щоб полегшити життя родині, однак не зробив цього і з нацистами не співпрацював. Так само не волів співпрацювати і з радянською владою: набачився її до війни. Тож у 1943-му переїхав з матір’ю до Львова, затим емігрував до Німеччини. По війні працював в Українському Вільному університеті (Мюнхен), на запрошення німецького славіста М.Фасмера виступав з лекціями в унверситетах Швейцарії.
Починаючи з 1952р. мешкав у США. Викладав у Гарвардському та Колумбійському університетах, став найвідомішим славістом на Заході.
Саме Шевельов спростував радянську теорію «братньої колиски російської, української та білоруської мов», довівши, що українська мова існувала самостійно від VII століття. Саме він в одній з публікацій визначив найбільших ворогів України: «Москва, кочубеївщина і провінціалізм».
КДБ заборонило йому в’їзд до СРСР. Поширювалися інстинуації щодо нібито співпраці Шевельова з нацистами. Радянські «науковці за викликом» писали, що Шевельов був агентом НКВС.
Харківська інтелектуальна еліта, напевне, ніколи не припиняла читати «забороненого» Шереха, надто коли йшлося про рідне місто. «Перший Харків — це місто слобод, хуторів, ремісників». Другий Харків – «провінційне купецьке місто несходимої і безвихідно-сірої російської імперії». Третій Харків – «буйного ренесансу української духовності 1920-х років». Четвертий Харків – місто «старої молоді, обивателів-слимаків, де необхідно думати одне, а говорити друге; говорити одне, а робити друге, де банкрутство слів породжує банкрутство смислів, де панують обережність, забріханість, цинізм, егоїзм і в глибині душі людина відчуває: щастя нема, народу нема, батьківщини нема».
Шевельов сподівався. що Незалежність дасть простір для виникнення «п’ятого» Харкова — міста його мрії. Творити такий Харків намагався з усіх сил. Фонд «Друзі Харкова» підтримував українські видання та українські церкви, театр Т.Шевченка й Історико-філологічне товариство.
Шевченківську премію Шерех передав на розвиток харківської української школи № 6.
Багатющу бібліотеку заповів передати україністам Токіо.
Юрій Шерех – автор 17 книг та наукових праць з українських мови й літератури, історії слов ‘янських мов. Радянське, та й певною мірою зросійщене пострадянське – чиновництво різко відкидало його чітку позицію щодо українських культури та мови. У Штатах, де він мешкав більшу частину свого життя, викладав у провідних університетах і спілкувався з найвидатнішими сучасниками, — його критикували за відверто ворожу налаштованість проти комунізму та палку підтримку цілковитої незалежності України.
Монографія , присвячена історії української мови у ХХ ст.: «Українська мова в першій половині двадця-того століття (1900–1941). Стан і статус» — була перекладена англійською і стала настільною книгою багатьох слов’яністів.
Великий внесок зробив Юрій Шерех у визначення впливів різних місцевостей на формування української літературної мови: так 1946 р. він уперше відзначив галицький, а 1962р. – чернігівський вплив. ( «Галичина в формуванні нової української мови» (1949, 1975); «Чернігівщина в формуванні нової української літературної мови. До постави питання» (1962, 1996). Саме Шерех чітко аргументував думку щодо впливів на літературну мову не лише київського та полтавського, а й інших діалектів.
У 1959–1961 та 1981–1986 рр. Ю.В.Шевельов був президентом Української Вільної Академії Наук у США (з 1989 р. – почесним президентом). Він заснував і редагував серію «Джерела до найновішої історії України». 1991р. був обраний членом Академії наук України.
Юрій Шерех (Шевельов) помер 2002р. у віці 94 роки, залишивши велику творчу спадщину. Його називають творцем сучасної української літературної критики. Як зазначила відома письменнтиця Оксана Забужко: «Він справді був воїном, лицарем істини і в науці, і в літературі, і в мистецтвознавстві».
І ще: «Це постать направду енциклопедична, і, якщо дивитися на наше ХХ століття, то навряд чи в гуманітарній царині Україна дала масштабнішого за нього мислителя»…
