«Все росте від землі, по якій ми ходимо…»
Л. Мартович
Його з перших оповідань стали називати «новітнім Гоголем» — таким потужним був його сатиричний талант, такі яскраві, типажі він знаходив у найдальших гуцульських селах.
Він з усіх сил захищав правдиву українську мову, відмінну від тієї, що намгалися нав’язати літературі деякі «москвофіли», й засуджував «літературу, яка калічить дух рідної мови».
Лесь Мартович був справді народним письменником, і про це свідчить кожен рядок його невмирущих оповідань.
Лесь (Олекса)Мартович народився у с.Торговиця Городенківського повіту на Станіславщині (нині Івано-Франківська область) у родині сільського писаря Семена Мартовича та дочки поміщицького управителя з с. Шипінці, що на Буковині.
Крім Леся, в сім’ї було три доньки. Щоб забезпечити родину, батьки багато працювали. Працелюбність, порядність, любов до краси прищепили і своїм дітям. Крім того, Лесь успадкував батьків неповторний гумор, котрий виручав його не раз у найскрутніші хвилини життя.
Лесь навчався у початкові народній школі у Торговиці та сусідніх Топорівцях, затим успішно склав іспит і вступив до польської чоловічої гімназії в Коломиї. Атмосфера в гімназії була тяжкою. Нелюдяне, принизливе ставлення вчителів і гімназистів-поляків до українців, надто вихідців із села, гнітило і викликало спротив. Лесеві було нелегко, але завдяки піклуванню батька мав пристойні одяг та харчі, тож йому, прорівняно з іншими «мужиками», ще й не вельми дошкуляли. Втім пристосовуватися теж не мав наміру. Пристав до українського громадсько-просвітницького руху, натхненного ідеями М. Драгоманова та І. Франка. Брав активну участь у засіданнях гуртків, дискусіях, опрацюванні планів освіти для селян. Читав твори Т. Шевченка, І.Котляревського, І. Франка, М. Шашкевича, М. Гоголя, Е.Золя, Лессінга, інших письменників та філософів – українських, німецьких, польських. У записнику Мартовича дослідники згодом виявлять перелік прочитаних за певний час книг – 487 назв.
Разом з товаришами — В. Стефаником, Л. Бачинським – організовував читальні, робив доповіді з українських історії та літератури, надсилав статті та кореспонденції до журналу «Народ», газети «Буковина». 1989р. в Чернівцях видав перше оповідання — «Нечитальник».
Під час навчального 1889—1890р. через конфлікт з учителем-поляком Леся Мартовича виключили з гімназії, він продовжує навчання у Дрогобичі, в німецькій вищій гімназії ім.Франца-Йосифа . Саме тут знайомиться з І.Франком, вступає до створеної ним та М.Павликом Русько-української радикальної партії (РУРП), готує її програмні документи, пропагує ідеї.
У червні 1892р. Лесь Мартович вступає на правничий факультет Чернівецького університету, затим переходить до Львівського. Водночас, щоб заробити на прожиття та оплатити навчання, працює — писарем в адвокатській канцелярії у Снятині, помічником адвоката, редактором газет «Хлібороб» та «Громадський голос». Через нестатки навіть рік служив добровольцем у австрійській армії.
Входить до складу студентського культурно-просвітницького товариства «Союз» та керівництва РУРП у Снятинському окрузі.
В «Літературно-науковому віснику» друкує оповідання «Мужицька смерть».
1900р. виходить друком перша збірка оповідань Л.Мартовича — «Нечитальник». До 1905р. з’ являється ще дві збірки – «Хитрий Панько і інші оповідання» та «Стрибожий дарунок і інші оповідання».
Про твори Леся Мартовича схвально відгукуються Леся Українка, М.Коцюбинський, Ольга Кобилянська. Про його творчість пише у періодичних виданнях І.Франко, зараховуючи письменника до «китиці новелістів», що зросли на кращих зразках європейської літератури. Ольга Кобилянська включає «Мужицьку смерть» до німецьковомовної антології українського оповідання.
1909р. Лесь Мартович закінчив університет.
1910р. в Коломиї вийшла антологія «Вибір нарисів і новел Василя Стефаника, І. Семанюка, Л. Мартовича».
1912р. Мартовича висувають кандидатом до Віденського парламенту від 64-го округу (передмістя Львова, Винники, Щирець та Городок), але він відмовляється балотуватися, щоб не розпорошувати проукраїнських голосів.
Тривала особиста невлаштованість, напівголодне життя, матеріальна скрута призвели до тяжкої хвороби шлунка. Товариш запрошує Леся до свого маєтку в с.Улицьке-Зарубане, неподалік Рави Руської. Тут письменника оточують увагою та приязню, і він міцнішає фізично та духовно.
Багато читає, готує докторську дисертацію, цікавиться громадським життям. Пише повість «Забобон», рукопис затверджується у видавничому плані, авторові пропонується найвищий з можливих тоді гонорарів і… Мартович забирає рукопис (твір вийшов друком лише по його смерті).
Страждаючи від тяжких болів, Лесь Мартович 1914р.надсилу захищає дисертацію з права. Планує відкрити власну адвокатську контору. Але всі плани ламає війна, Улицько-Зарубане окупує російська армія.
Повістка з наказом стати до ополчення 31 січня 1916р. вже Леся Мартовича не застала – він помер 11 січня, у неповні 45 років.
Нам залишилися його безмежно талановиті оповідання – «Грішниця», «За межу», «Мужицька смерть» та багато інших – справжні перлини української народної мови, душевної чистоти й любові серця, притаманних нашому народові.
Підготувала Олена Бондаренко,
Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна»
