Кажуть, Стрітення – це якраз той день, коли весну вже можна побачити. Цього дня вона обов’язково промайне повз вікно, залишивши на склі теплий дотик своїх пальчиків.
Стрітення відзначають через 40 днiв пiсля Рiздва Христового. На Стрітення, за народними уявленнями, зима іде туди, де було літо, а літо — де була зима. Дорогою вони зустрічаються і говорять між собою:
— Боже, поможи тобі, зимо! — каже літо.
— Дай, Боже, здоров’я! — відповідає зима.
— Бач, зимо, — дорікає літо, — що я наробило і напрацювало, ти поїла і попила!
У народній уяві Стрітення – це свято зустрічі Зими з Літом. Зима колись вважалася старою бабою в полатаному кожушку, приношених шкарбанах та дірявій хустині, поточеній мишами. А Літо — гарною, рум’яною дівчиною.
У Зими за плечима зморшкувата напівпорожня торбина, в руках пощерблене горнятко, наповнене кригою. Літо ж вбране у нову, помережану кольоровими візерунками сорочку, зелену плахту з серпом і жмутом збіжжя у руках.
У Зими є слуги. Мороз – чоловік баби-зими, огрядний велетень зі снігом-інеєм на обличчі. Сніговій — приятель Землі, що вкриває її ковдрою від холоду, однак боїться Весни, бо зникає з першим подихом теплого вітру.
Завірюха — гарна, огрядна, весела молодиця, що з дітьми-сніговіями розносить сніг по всіх усюдах. І Метелиця – молода дівчина, у білому вінку з білими стрічками, у корсетці; гарно танцює, граючись зі снігом.
Літо ж слуг не має, однак на Стрітення вступає у двобій з Зимою на цілий день. Звідси й назва — Стрітення чи Стрічення. При зустрічі стара Зима і молоде Літо сперечаються між собою — кому йти, а кому вертатися? Якщо до вечора стане тепліше — Літо пересперечало Зиму, а якщо холодніше — Зима. “…Та як би вона (зима) вже там не хвицалась, а як літо посміхнеться, то сонце засяє, вітер повіє і земля проснеться!”
У деяких місцевостях це свято ще має назву Зимобор або Громниця. Залишились вони ще з тих часів, коли на Стрітення вшановували Громницю-Перуницю, небесну богиню, втілення Блискавки.
Здавалося б, парадоксально, що це свято відзначається взимку, але у народній традиції все закономірно. Зима і Літо на Стрітення «позирають» одна на одну в одній точці Сварожого Кола – річного кругообігу – і «містком» між ними є саме Перуниця. За переказами, це єдиний день взимку, коли можна почути грім та побачити блискавку.
Як маленьке «віддзеркалення» небесного полум’я, люди цього дня у давнину запалювали великі та малі вогники. Відгуком такого звичаю є теперішні, так звані, «громові свічки», чи «громниці», що збереглися у народній традиції і перейшли у християнство.
Колись ці свічки виготовляли лише жінки, особливо ж — дівчата. Цікаво, що в українській традиції громниці часто складалися з трьох переплетених у «косу» свічок, які розходились зверху маленьким Тризубом – символом триєдності Наві, Яві та Праві, будови Всесвіту.
Такі свічки всіляко прикрашались стрічками та іншими дівочими забавками. У народній магії вони вважались дуже сильним засобом. З їхньою допомогою можна було відвести блискавку чи взагалі грозу від оселі чи села або навпаки закликати грозу з дощем.
Тяжкохворим давали в руки запалену громницю, прохаючи у богині цілющу силу, щоб прогнати хвороби. Вода, освячена на Перуницю, також вважалася сильним засобом для використання у різноманітних магічних ритуалах.
Богиня Громовиця мала в Україні ще одне ім’я – Паляниця (як і назва ритуальної хлібини, що її пекли господині на визначні свята). Перуниця – це вольовий, сильний бік жіночого початку.
У давніх слов’ян були жінки-богатирі, їх так і звали – діви-паляниці. Вони билися проти ворогів нарівні з чоловіками свого племені, що викликало подив та захоплення у чужоземців.
Традиція підкреслює, що Перуниця саме Дівчина-Воїн, дочка Перуна, його найперша помічниця та соратниця. Тут можна провести цікаву паралель з іншої арійською традицією – давньогрецькою. Афіна – Діва-Воїтелька, дочка Громовика-Зевса. При цьому не просто дочка. Зевс сам її народив зі своєї голови. Тобто, вона – це частина його сутності, його «жіноча аніма», «Зевс у спідниці». Вона поєднує у собі силу, хоробрість і гострий розум. Це – незалежна жінка, що йде своїм шляхом.
Цікаво, що зброєю Афіни є спис — блискавка. І Діва Перуниця зображувалася з золотим «громовим» списом. Так традиція віддзеркалюється у віруваннях різних народів єдиної арійської родини.
З дня Перуниці слов’яни починали закликати Весну. Це свято дарувало надію дожити до теплого Сонечка, до першої весняної грози, коли Перуниця золотим списом-блискавкою впаде на Землю. Для жінок і, особливо, для дівчат цей день вважався найкращим для здійснення їхніх мрій.
Християни східного обряду відзначають Стрітення як пам’ять про те, що Свята Діва Марія принесла до Єрусалимського Храму Ісуса Христа на 40-й день після його народження, де відбулася зустріч зі старцем Симеоном Богоприїмцем. Богослови тлумачать цю зустріч дитини Христа із Симеоном, як зустріч Старого і Нового Заповітів, зустріч даного єврейському народу Закону Божого і найвищого закону Божественної любові, принесеного у світ Ісусом Христом.
Селяни цього дня намагаються не працювати, а стежити за погодою, бо «лютий до березня в гості приїжджає», щоб «на Стрітення Зимі з Весною зустрітися».
Вважалося, якою погода буде надвечір, такою ж вона буде і до початку березня.
Цього дня у храмах відбувається пишна служба, після якої святять воду й свічки. Протягом року такі свічки зберігаються на покуті, а колись їх ще вплітали у дідухи. Адже вони оберігали оселю від бурі, зливи чи смерчу, а ниву – від бурелому чи граду, членів родини – від «злого ока» та хвороб.
У давнину кожен господар мав обов’язково приготувати власну «громничну» свічку й нести її на посвяту. Після повернення зі служби Божої, він запалював її – «щоб весняна повінь не зашкодила посівам і щоб мороз дерев не побив».
Крім цього, такі свічки і зараз дають у руки тим, хто помирає. Люди вірять, що це полегшує передсмертні муки й очищає людину від гріховних вчинків. Ними також обкурюють зляканих дітей.
Важливу роль у повсякденному житті відігравала й «стрітенська» вода. Вона мала ті ж властивості, що і йорданська. Селяни, йдучи до церкви, брали з собою нову невживану посудину, наповнювали свяченою водою й зберігали її протягом року. За потребою нею натирали на тілі хворі місця, давали пити од «пристріту» або «дання» — хвороб, викликаних «поганим оком».
Напровесні, виганяючи худобу в поле, скроплювали її цією ж водою, а пасічники використовували її для бджіл і вуликів, щоб не заїдали чужі комахи та не нападав «гнилець» — небезпечна інфекційна хвороба. Також у давнину «стрітенською» водою благословляли вояків та чумаків.
Стосовно ж погоди, то на Стрітення існує неймовірна кількість прикмет та прислів’їв, що часто суперечать одна одній. Отже:
- Якщо під вечір потеплішало, то вважалося, що літо перемогло, а тому — «Зима йде туди, де було літо, а літо йде туди, де була зима».
- Якщо на Стрітення півень нап’ється води, то хлібороб набереться біди.
- Якщо на Громницю півень нап’ється водиці, то на Юрія кінь напасеться травиці.
- На Громницю маєш зими половицю.
- На Громницю ведмідь буду свою або руйнує, або заново будує.
- Якщо сонце ясне на Громницю буде, то багато снігу випаде всюди.
- Як на Громницю день ясний, то буде льон прекрасний.
- Як на Громницю з дахів ся тече, то зима довго ся приволоче.
- Як на Стрітення заметіль дорогу перемітає, то корм відмітає.
- Як на Стрітення капає зі стріхи – не буде з літа потіхи.
- Як капає зі стріх, так капатиме з вуликів.
- Ясний і тихий день — на хороший врожай і рійбу бджіл.
- Коли на Стрітення відлига — пропаде ще весна надовго.
- Якщо на деревах іній — вродить добре гречка й бульба.
- Якщо вранці випав сніг — на врожай ранніх хлібів, коли ж у полудень — зернові будуть середні, а увечері — недорід.
- На дахах довгі бурульки — стільки ще випаде снігу.
- На Стрітення повертається птиця до гнізда, а хлібороб до плуга.
- Як капає зі стріх, то так капатиме з очей (себто повернуться морози).
- Якщо на Стрітення холодно, то вже скоро весна.
На Стрітення припадає середина астрономічної зими, проте Літо вже починає потроху нагадувати про себе. І найпершими його вісниками є, звичайно, перелітні птахи, що приносять весну на своїх крилах.
Аліна Астахова, для «Рідної країни»
