Про те, що кожна людина, яку ми зустрічаємо, не випадкова, знають всі. Адже саме люди, а не прочитані книги і не відвідані семінари – є індикаторами нашого внутрішнього стану, інформує Ukr.Media.
Якщо ми зможемо прийняти кожного, хто трапляється на нашому шляху значущий, ми зможемо прийняти себе такими, які ми є. В іншій людині нас дратує тільки наше, глибоко заховане від нас самих, те, в чому ми не лише друзям, але навіть самим собі боїмося зізнатися. І ми засуджуємо, і брешемо саме про те, чому заздримо.
Наші емоції – маячки, за якими ми можемо дістатися до самої суті свого внутрішнього світу і ментальних перипетій світогляду.
Дорослі, як діти: постійно чекають дива, сподіваючись зустріти принців, принцес і чарівників, які стали відповіддю на благання і зараз все виправлять, допоможуть і врятують. Саме тому ми ідеалізуємо, наділяючи неіснуючими якостями нових людей. Потім, натішившись, розчаровуємося в них, кидаємо, як обридлу іграшку. «Разважте нас, нам нудно. Вирішіть наші проблеми, нам важко. Любіть нас, ми самотні. Не смійте робити боляче нам, ми чутливі».
Ну немає цих ідеальних людей, немає. Є мудріші, збалансованіші, більш цілісні, але навіть щоб побачити це, треба піднятися до цього рівня. Так часто чуєш: «О Боже, як я помилялася в цій людині. Мені вона здавалася такою прекрасною, такою світлою, а насправді це – виплодок пекла. Мене обдурили, мене зачарували, навколо одні шахраї». А насправді в нашому розумі вже був готовий п’єдестал, і ми давно вже чекали, кого б туди поставити. Обдурити не можна, якщо тільки людина сама не захоче цього. І чим швидше і більше ідеалізують, тим швидше камені полетять в голову ідолу, які буду кидати з задоволенням, щоб виправдати власну ущербність. Тому не підпускають до себе близько розумні люди нікого, крім собі подібних.
Розчарування в людях може бути властиве тільки незрілій особистості, тому що звинувачувати когось, крім себе,немає сенсу. Як би нам так подорослішати, щоб навчитися об’єктивно бачити, що відбувається, вийти з астрального кіно, яке ми крутимо самі собі, і побачити світ і людей такими, які вони є? Адже в такому неадекваті ми стаємо легкою здобиччю будь-якого шахрая, який просто вміє показати цю красиву картинку, для якої вже приготовлено місце в чиємусь розумі. Треба ж лише посміхатися, цитувати святі писання, говорити незрозумілими фразами з «глибоким змістом» і ховати своїх демонів в підвалах.
«Не роби собі кумира і ніякого зображення того, що на небі вгорі, що на землі внизу, і що у воді, нижче землі. Не вклоняйся їм і не служи їм».
Давайте краще будемо ідеалізувати Вищі сили, Бога, Космос, Небо, ніж людей. Тому що вже давно пора своїми ніжками крокувати і своєю головою думати, а не бути дітьми, які чекають, що хтось прийде і все за нас розрулить. І вже точно не варто обожнювати людей, придумувати Гуру і поклонятися Вчителям, тому що ми мали однакові шанси і всі на старті були рівними. Так – поважати та слухати, так – дякувати, але без фанатизму.
